Сторінка
1
Людське життя вимірюється літами, літа групуються у вікові фази, кожній фазі відповідає набір соціальних ролей, що їх відіграють індивіди, ролям відповідають певні очікування, стандарти поведінки. Групу людей одного віку прийнято називати поколінням.
Підходи до виділення вікових фаз численні і залежать від культури, що склалась у відповідний час. Так у середні віки виділяли сім фаз людського життя і їх було прийнято пов’язувати з сьома відомими тоді планетами. Мала місце періодизація за знаками Зодіаку, або міряли 4 рази по 20 років. І все це якось відповідало біологічним ритмам людського життя.1 (1На біологічні підстави періодизації натякає навіть саме слово покоління. Нова генерація, що входить в суспільне життя, коли починає ходити, то сягає попередній по коліна.) Нині існує низка наук, які включають у коло своїх питань вікову періодизацію життєвого циклу людини: антропологія, психофізіологія, педіатрія, педагогіка, геронтологія, соціологія. У всіх них практикуються дещо відмінні підходи й методології поділу життєвого шляху людини.2 (2 Їх огляд можна віднайти у таких виданнях: Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л., 1968, с. 129-136; Бестужев-Лада И.В. Молодость и зрелость. М.,1984, с. 16-24; Кон И.С. Психология ранней юности. М., 1989, с. 6-18.) Тому досить приблизно можна виділити такі вікові фази: дитячий вік (до 15 років), вік зрілості (від 16-18 до 30-35 років), літній вік (від 30-35 до 45-50 років), похилий вік (від 45-50 до 60-65 років), старий вік (60-75), старечий вік (75-90), довгожителі (понад 90 років). Сучасний американський дослідник Ерік Гомбургер Еріксон (1902–1994) виділив вісім фаз життя людини3 (3Див.,: Эриксон, Эрик Г. Детство и общество. С-Пб., 1996. С. 346-386), з асиметрією у бік раннього віку, оскільки там закладаються значимі для решти життя психологічні характеристики особи: період немовляти, раннє дитинство, ігровий вік (від 5 до 7 років), шкільний вік, юність, молодість, дорослість, вік зрілості й старість. Класифікація Єріксона набула популярності й цікава тим, що показує, як при нормальному поетапному розвитку індивід може своєчасно набувати якостей, необхідних для психосоціальної адаптації до щораз більш широкого соціального середовища і взаємодії з ним. Коли розвиток складається більш-менш нормально, то людина поетапно набуває таких якостей: переважання базисної довіри до людей і оточення над недовірою до них (1 фаза), автономії над соромом і сумнівом (2 фаза), ініціативи над почуттям провини (3 фаза), працьовитості над почуттям неповноцінності (4 фаза), ідентичності над зміщенням ролей (5 фаза), близькості над ізоляцією (6 фаза), генеративності над стагнацією (7 фаза), цілісності над відчаєм (8 фаза). Кожна з нормально прожитих фаз відкриває можливість формування базисних чеснот, які не втрачаються, а складаються, накопичуючись одна за одною: Надія, Сила волі, Цілеспрямованість, Компетентність, Вірність, Любов, Турбота, Мудрість. Всі виділені чесноти Еріксон називає базисними тому, що “без їх відновлення від покоління до покоління всі інші, більш мінливі системи людських цінностей, втрачають смисл і релевантність (тут у смислі “актуальність” – О.К.).”1 (1Эриксон, Эрик Г. Детство и общество. С-Пб., 1996. С. 386.)
Скільки ж років продовжується кожна фаза? Це питання можна залишити відкритим, оскільки мають місце коливання в залежності від біологічних і соціальних відмінностей. Тим більше що, як вказував французький історик Марк Блок (1886-1944), “Межі між поколіннями то звужуються, то розширюються, в залежності від більш або менш швидкого темпу соціального руху.”2 (2Блок, Марк. Апология истории или ремесло историка. М., 1973. С. 100.) Варто підкреслити головне: реалізувати себе як живу людську істоту – це значить пройти всі фази життя. Кожна з них має свою цінність. З іншого боку всі вони можуть бути уявлені певними етапними майданчиками, на яких, до речі, можливі затримки або дострокові сходження. Можна зустріти дорослих людей, що своєю поведінкою, низьким рівнем відповідальності нагадують підлітка, вони застряли на півдорозі до соціальної дорослості. Є й такі, що до старості зберегли багато чого з юнацтва. В народі часто вживають до кого-небудь з дітей іронічний вираз - “старикує”, а до когось із старих - “змалився”, коли один поводить себе як старий, а інший – як мала дитина.
Приділяв увагу питанню поколінь і іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет.3 (3Див.:Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? М., 1991. С. 3-12, 62-65; Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства и другие работы. Сборник. М., 1991. С. 10-14, 120.) Він вважав, що у будь-який момент історії діють представники трьох поколінь (молоді, зрілі й старі), які охоплюють віки від 16-18 до 60-65 років. Громадське життя кожного покоління продовжується близько 30 років. Цей період можна поділити на дві частини. Протягом приблизно 15 років нове покоління прагне до поширення своїх ідей, прихильностей, думок. Їх стандарти починають переважати в наступні 15 років. При чому, якщо трапляється, що ідеї старшого покоління мають екстремістський характер, то нового – антиекстремістський (він виявляється як прагнення до реставрації минулого). Ортега-і-Гассет порівнював покоління з караваном, серед якого ми добровільно рухаємось уперед. Кризи в суспільстві трапляються тоді, коли надто швидко зростає дистанція між поколіннями. Але й тут доречно відмітити, що низка соціальних криз, які можуть зрушити природну ритміку зміни поколінь, має свою межу: частота соціальних змін повинна десь наближатись до частоти природної зміни поколінь.
Американська дослідниця Маргарет Мід (1901-1978) звернула увагу на те, що типи культур можна виділяти в залежності від зв’язків між поколіннями. Спираючись на цю ідею, вона виділила такі культури:
1)постфігуративні – коли діти вчаться перш за все у своїх попередників;
2)кофігуративні – коли діти і дорослі вчаться у своїх однолітків;
3)префігуративні – коли дорослі вчаться також і в своїх дітей.
До постфігуративних культур М.Мід віднесла так звані примітивні суспільства, а також релігійні або ідеологічні анклави. В них старі подають молодим зразки життя. Кофігуративні культури, на її думку, нетривкі, епізодичні, вони складаються в часи соціально-економічних криз. Маючи на увазі динамізм сучасного життя і можливі з цього дискусії відносно переваг того чи іншого покоління, М.Мід моделює такий діалог поколінь: “Ще зовсім недавно старші могли говорити: “Послухай, я був молодим, а ти ніколи не був старим”. Але сьогодні їм можуть відповісти: “Ти ніколи не був молодим у світі, в якому молодий я, і ніколи ним не будеш.”1 (1Мид, Маргарет. Культура и мир детства. Избранные произведения. М.,1988. С. 360.)
Завантажити реферат