Сторінка
1

Концепції походження філософії

План

Вступ. 3

1. Передумови виникнення філософії 4

2. Проблеми походження філософії з різних точок зору. 9

Висновки. 17

Література. 18

Вступ

Однією з найістотніших характеристик світоглядного знання взагалі (філософського зокрема) є його принципово історичний характер. Звичайно, проблеми виникнення й розвитку об'єктів несвітоглядних галузей знання (скажімо, природничо-наукового) також мають неабияке значення для успішного їх дослідження. Мабуть, ніхто не стане заперечувати важливість космогонічних теорій, палеонтології, дарвінської теорії еволюції тощо для астрономічних, геологічних, біологічних та інших досліджень. Проте лише для світоглядного, насамперед філософського, знання, головна увага якого спрямована на відношення «людина — світ», а не просто на даність людини чи світу самих по собі, історія набуває сутнісного значення, стає одним • із визначальних «вимірів» цього знання.

Адже на відміну від тварин (тим більше — неживої природи), які задовольняють свої потреби і взагалі взаємодіють із наявними, вже існуючими елементами навколишнього середовища, люди мають створювати предмети своєї потреби, оскільки останні не існують готовими, даними самою природою. Предмет людської потреби — це завжди результат праці, що перетворює наявний стан речей. Тому предмет людської потреби постає завжди як майбутній, нині не існуючий стан речей, як можливість, а не дійсність, тобто існує в уяві людини як мета, можлива реальність. Поспіль змінений світ знову ж таки не задовольняє нові інтереси людини, оскільки задоволення одних інтересів породжує інші.

Постійно орієнтована у майбутнє людина водночас глибоко укорінена в минулому, завжди несе його (досвід, пам'ять тощо) з собою. І головне полягає в тому, що майбутнє (бажання, цілі, плани, та ін.) і минуле, не існуючи наявно, справді становлять невід'ємну частину людської особистості.

Питання про походження філософії — це досить складна філософська проблема, її висвітлення передбачає відповіді на питання: коли, де, за яких обставин, з чого, чому і як виникла філософія. Щодо цих питань у літературі (як навчальній, так і науково-дослідній) існує кілька точок зору, котрі хоч і відрізняються, все ж пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

1. Передумови виникнення філософії

Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е., десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації — Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.

Історики ще мають відповісти на питання, чому саме VI ст. до н. е. виділяється із загального поступу віків І тис. до н. е. як час потужного вибуху інтелектуальної енергії. Вже зараз відомі численні передумови економічного, соціального, політичного та інтелектуально-духовного характеру, які підготували цей перелом. Стрибок у розвитку продуктивних сил внаслідок переходу від бронзи до заліза, від варварства до цивілізації, поява товарно-грошових відносин, ослаблення жорстких традиційних родоплемінних структур, виникнення держави, побудованої на політичних принципах, зростання опозиції традиційній релігії і її ідеологам в образі стану жерців, переоцінка нормативних моральних установок і уявлень, посилення критичного духу і зростання наукових знань — ось деякі фактори, з яких складалась духовна атмосфера, що сприяла зародженню філософії. Інакше кажучи, в епоху, про яку йдеться, здійснювались певні кардинальні зміни в економічній та соціально-політичній сфері, і ці зміни супроводжувались змінами у сфері духу, що породили філософію.

Суспільство общинно-родової формації виникає й організується на ґрунті кровнородинних відносин, які лежать в основі і всього виробництва, і розподілу праці між членами та общиною, і розподілу продуктів праці. Якщо під характером виробництва розуміти виробничу категорію, то перед нами — докласове суспільство. Це той первісний колективізм, де все не лише економічне, а й політичне, і військове життя суспільства визначається тільки самою общиною, на чолі якої стоїть спочатку жінка (матріархат), а пізніше — чоловік (патріархат), коли довелось повною мірою відділяти організаційні функції від чистородинних стосунків. Проте скрізь і завжди в общинно-родовій формації більше за все зрозумілими були саме родинні відносини. 1 коли виникало питання про природу чи світ у цілому, то й у цій цілком об'єктивній сфері теж не знаходили нічого іншого, окрім родинних відносин, тобто стосунків батьків і дітей, братів і сестер, дідів і онуків, предків і нащадків. Все довкола: і сонце, і місяць, і зірки, аж до неорганічної і неодушевленої природи, — розумілося як всезагальна родова община. І оскільки таке всезагальне одушевлення є ознакою міфологічної свідомості, то маємо вважати, що основний метод общинно-родового мислення — це міфологія.

Міф — це форма існування духу. яка відповідала общинно-родово-му суспільству, була його світоглядом і як світогляд зумовила його духовні і моральні особливості. Міф є історичною передумовою і витоком філософії. Цієї тези дотримуються автори майже всіх існуючих концепцій походження філософського стилю мислення — міфогенної (за якою філософія виникає з міфу внаслідок його внутрішнього розвитку), гносеогенної (автори якої бачать виток філософії у розвитку пізнання), гносеогенно-міфогенної (ця концепція прагне врахувати і роль генези міфологічного світогляду, і роль росту пізнання), соціогенно-міфогенної, якої дотримуються автори підручника і яка прагне синтезувати попередні концепції, врахувавши соціально-економічні та політичні перетворення в традиційному суспільстві і перетворення у сфері духу, у сфері міфологічного світогляду.

Яким же бачиться світ крізь призму міфологічного світогляду? Якщо врахувати, що призму цього бачення становлять общинно-родові зв'язки, то і зв'язки явищ світу бачаться як взаємостосунки одушевлених та одуховлених предметів подібно до зв'язків індивідів в общині, зв'язків між родичами, які відчувають, усвідомлюють один одного, відрізняючи "своїх" від "чужих". Спочатку душевна взаємопов'язаність предметів світу мислиться ще у своїй повній тотожності з самою дійсністю, так що душа і дух цих предметів цілком тотожні їх матеріальному єству. Це, як відмічає О. Ф. Лосєв, є фетишизм, за яким принцип життєво-родинних стосунків речі з оточуючим колективом, або, як стали говорити потім, її демон, душа або дух і ще пізніше — її сутність та ідея, залишався невіддільним від фізичного тіла самої речі.

В первіснообщинному суспільстві фетишами ставали природні речі, які ще не слугували предметом людської діяльності. Природні властивості речей наділялися надприродною суттю, і фетишизм супроводжувався сакралізацією (освяченням предметів, завдяки чому вони набували статусу соціальних регуляторів стосунків між людьми, виконували функцію репрезентатора певних соціальних норм. Нерідко такі фетиші (як правило, тварини, іноді рослини) ставали тотемами — уособленнями першородича общини та носія спільного імені її членів — "синів змії", "доньок орла" тощо. На думку багатьох дослідників тотемізму, тотем якраз і виступає не стільки як божество, скільки як прародич, покровитель общини, страж культу предків, наглядач за виконанням общинних традицій. Спочатку тотем пов'язувався із системою табу — забороною вбивати та поїдати тотемну тварину чи рослину. Потім значення табу розширилось. Вони стали заборонами форм поведінки (заборони кровозмішення, замахів на лідера общини, заборони на форми діяльності, які виходили за межі традиції, взагалі на будь-яку оригінальність тощо).