Сторінка
2

Концепції походження філософії

Первіснообщинне суспільство, на думку наших дослідників, було суспільством рутинним, яке орієнтувалось тотемами і табу на традицію, на постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувались повільно — і суспільні, і у сфері духу. Але вони відбувались і здебільшого перші залежали від останніх.

Як уже зазначалося, (міф — первісний й історично перший світогляд, тобто історично перша його форма. У звичайному розумінні слово світогляд — це задана певними передумовами (колективним несвідомим, віруваннями, традиціями тощо) форма усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця у ньому, свого ставлення до цього світу і до себе, своїх намірів і претензій у відношенні до світу, норм, критеріїв та ідеалів належної стратегії життя, шляхів здійснення життєвої програми. Світогляд — це специфічна призма, яка визначає певний кут зору на світ, певне бачення останнього. З одного боку, передумови, які задають той чи інший кут зору на світ, здебільшого неначе програмують людину, кодують й, визначаючи, крім бачення світу, ще й певну стратегію поведінки, систему цінностей, об'єкти прагнень тощо. З іншого боку, ці передумови заважають бачити й розуміти ті аспекти світу, які перебувають поза межами заданого кута зору. Те саме можна сказати відносно бачення людиною самої себе, усвідомлення себе, своєї особистості як вільної чи невільної, залежної чи незалежної.

Міфологічний світогляд — досить вузький погляд на світ. У діалозі "Держава" Платон уподібнює носіїв міфологічного світогляду до в'язнів, з дитинства прикутих ланцюгами до стін печери і спроможних бачити лише тіні реальних подій, що відбуваються поза входом до неї. Дійсні події, реальний, справжній світ для них закриті, оскільки кайдани безсумнівних родових авторитетів, традицій, вірувань і забобонів до краю звужують кут їх зору, зумовлюючи і духовну, і тілесну несвободу та пасивність.

У своїх практичних орієнтаціях міфологічний світогляд був спрямований не на творчий пошук нових, досконаліших форм і способів взаємовідносин з навколишнім світом та між людьми, а на збереження та постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який склався впродовж багатьох поколінь, освятився тотемами, усталився під захистом заборон — табу. Сам міф як особливе світобачення був першим і чи не найголовнішим захисником традиції, родової моралі, родової общини загалом.

Отже, виникненню філософії як нового типу світогляду передували, по-перше, суспільство общинно-родового типу, по-друге, міф як світогляд та спосіб мислення, притаманний цьому суспільству. В середині І тис. до н. е. в суспільствах Індії, Китаю, Греції відбуваються кардинальні зміни, які супроводжувались змінами світогляду і, зрештою, привели до трансформації міфу в філософію.

2. Проблеми походження філософії з різних точок зору

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи. Між собою стикаються, з одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало, але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім'я виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої становлять правове і політичне ціле.

Кризи в суспільстві, кризи у сфері духу, що ними характеризується епоха зародження філософії, ставлять людину в жорстку неоднозначну ситуацію, вміщують її у поле насущних смисложиттєвих проблем, стосовно яких неможливо застосувати звичну канву міфологічного світорозуміння та мислення. І не лише виникнення, а й розквіт філософії у ті чи інші історичні періоди, як правило, зумовлений глибокою соціальною кризою, коли людині стає важко, а інколи й неможливо жити за старими зразками, коли попередні цінності втрачають своє значення і гостро постає питання: як бути далі?

Філософія витикає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб звільненої думки охопити нескінченний світ.

На відміну від міфологічного світогляду, що стоїть на охороні традиції, пасивності, незмінюваності сталого порядку речей, філософський світогляд ґрунтується на активності. Філософія є діяльність, що піддає сумніву та критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування.

Відомий французький дослідник походження філософської думки Ж.-П. Вернан вважає, що новий тип мислення, який привів у VI ст. до н. е. до виникнення зародків давньогрецької філософії і науки, засновується на трьох світоглядних принципах.

По-перше, виділилась ідея космічного порядку, яка ґрунтувалась віднині не на могутності бога — верховного правителя, монарха басилевса (як у традиційних теогоніях), а на понятті космосу, який підкоряється закону, правилу (nomos). Nomos встановлює для всіх складових природи елементів (стихій) порядок, відповідно до якого жоден елемент не може здійснити свою владу над іншими.

По-друге, нове мислення ґрунтувалося на розвитку математичних, передусім геометричних, уявлень з їх ідеальними об'єктами, умоглядністю, доказовістю, раціоналізмом та логічністю. Незважаючи на те, про що йдеться (про політичні, онтологічні чи космологічні питання), філософське мислення проектує світ у просторові рамки, які більше не визначаються релігійними категоріями високого та низького, небесного та підземного, але створюються симетричними, зворотними співвідношеннями.

По-третє, абстрактне філософське мислення стало можливим завдяки тому, що його підґрунтям слугував певний життєво-практичний розум, інструментом якого була мова і який давав можливість впливати на людей, а не перетворювати природу, розум політичний у тому значенні, в якому Аристотель визначає людину як політичну тварину.

Проблемою виникнення філософії цікавилися вже деякі античні філософи. Ті чи інші аспекти цієї проблеми притягали до себе увагу Платона й Аристотеля, Діогена Лаєрція й Олімпіодора.

Уже Платон помітив психологічний аспект цієї проблеми. Відповідно до Платона, початок філософії в подиві (здивуванні). У платонівському діалозі «Теєтет» сказано: « .саме філософу властиво відчуття . здивування. Воно і є початок філософії .». Цей здогад Платона про евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Дійсно, відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи незнання. Але для цього вони повинні були досягти знання свого незнання. Адже знання незнання не є те, що дано безпосередньо. Як правило, люди своє незнання не усвідомлюють. Незнання ж, якщо воно не усвідомлено, не може бути і переборено. Перш ніж прагнути пізнати що-небудь, людина повинна усвідомити, що вона цього не знає. А для цього людина повинна відчути стан подиву, здивування. От цей-той емоційний стан, ця здатність дивуватися, дивуватися тому, що звичайно здається самоочевидним, звичним, а тим самим зрозумілим, — психологічне джерело як початку самої філософії, так і того, що люди стають філософами. «Завдяки подиву, — сказано в «Метафізиці» Аристотеля, — люди і тепер філософствують і почали філософствувати вперше». Але подив сам по собі ще не дає ні філософії, ні науки. Наука виникає з подиву лише тоді, коли люди виявляються здатними відкрити справжні причини того явища, що здивувало, а тим самим зняти не тільки ситуацію незнання, але і ситуацію подиву. А для цього потрібно пізнати причини дивного.