Сторінка
1
Джерела духовності та її формоутворення. Буттєвість духовності
Джерела духовності та її формоутворення. Духовна сторона суспільної життєдіяльності традиційно розглядалася в матеріалістичній філософії як похідна від економічного, господарського життя людей. У теоретичній конструкції марксизму-ленінізму ця позиція була догматизована, що призвело не тільки до хибної орієнтації практичного життя, а й до виникнення ряду очевидних недоречностей у розумінні співвідношення економічної та духовної сфери. Адже, якщо духовний розвиток є наслідком розвитку матеріального і лише віддзеркалює буття, впливаючи зворотно на економічне життя, то сутність людського існування полягає в останньому. В такому разі треба забезпечити безперебійне функціонування машин, вирощування високих врожаїв, виконання народногосподарських планів, і тоді людська духовність сама собою сформується і досягне належних висот. Вона, так би мовити, є неминучим наслідком добре налагодженого економічного механізму, адже буття визначає свідомість.
Проте економічні надбання в суспільстві залежать передусім від духовних якостей людини. “Розумним” машинам потрібен розумний робітник. У ризикованих ситуаціях, які повсякчас породжуються високотехнічними системами, може діяти лише відповідальна, високоморальна людина. Взагалі продуктивна праця неможлива без певного рівня освіченості, культури, порядності тощо. Саме духовна криза суспільства спричиняє деструктивні процеси в його економічних структурах. Про це досить докладно писали П. Сорокін, К. Ясперс, А. Тойнбі, інші філософи.
Не слід визначати людську духовність передусім через економічний базис. Хіба свідомість людини зумовлюється лише її покупками, заробітною платнею чи стосунками з начальством? Невже її буття не виходить за межі економічного становища? А материнські пісні, які людина слухала в дитинстві, шкільне виховання, члени суспільства, що оточували її звідусіль, прослухані концерти й побачені фільми, хіба всі ці чинники не формували її свідомість? Як справедливо зазначав М. О. Бердяев, людина не є істотою лише економічною. Не меншою мірою вона політична, моральна, духовна істота. Економіка ж — це засіб до життя, а не його суть і кінцева мета.
Не лише економічна діяльність, але й буття людей в усьому його обсязі духовне за своєю суттю. Саме тому виокремлення свідомості, духовності в особливе утворення та ще й розгляд у вигляді віддзеркалення реальних процесів є неадекватним їх дійсній ролі та статусу. В історії філософії категорія духу була чи не найголовнішою, і значна кількість філософських систем будувалася саме на визнанні первинності духовного начала в суспільному бутті. Серед носіїв цієї ідеї — Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода та ін. І хоч уявлення про свідомість, ідеї, дух, душу в системах цих філософів дуже відрізнялися, провідною залишалася думка про те, що визначальною ознакою людської діяльності є її усвідомленість і одухотвореність. Отже, вивчення суспільства неможливе без визнання духовного першоначала.
На жаль, у вульгаризованій марксистській схемі соціальної системи категорії духу, душі, духовності як такі були вилучені. Натомість духовне відношення людини до дійсності було зведене лише до однієї можливої іпостасі — пізнавального відношення. Для останнього характерним є протиставлення об'єкта та суб'єкта, оскільки пізнання передбачає дистанціювання дійсності, конституювання її у вигляді об'єктивного утворення, що має власні фіксовані людським досвідом закони. Саме в пізнавальній формі існує елемент відображення, абсолютизація якого створює
Хибне уявлення про суть усвідомлення, в тому числі й пізнавання дійсності.
В інших проявах людської духовності: переживанні, стражданні, уяві, яку, до речі, відомий російський філософ Голосовкер вважав найсуттєвішою ознакою людського ставлення до дійсності, очевиднішою є активна, творча, утворююча функція свідомості. Вона творить світ у тому розумінні, що його сприйняття здійснюється через призму людських понять, образів, емоційних станів, уявлень, смислів та інших духовних утворень. “Історія,— писав С. Франк,— є великим драматичним процесом втілення, розгортання в часі й у зовнішньому середовищі духовного життя людства” 1.
У відповідних розділах книги, де йшлося про походження людини та роль індивідного начала в утворенні соціуму, з'ясовувалися джерела людської свідомості, а сама вона розглядалася як така, що виникає у фокусі переплетіння космо-природних і культурно-соціумних детермінант індивідного буття. Соціальна буттєвість людини є втіленням її духовності, а кожне утворення матеріального світу, як і соціального буття людей є духовним конструктом у тому розумінні, що він виступає як носій певних смислів, намірів, проектів, знань, уподобань, як оформлення зовнішності відповідно до цих ідеальних формоутворень.
Проблема “людина і світ” вже попередньо розглядалась у більш докладному викладі, звернення ж до неї виявилось необхідним, щоб перейти до з'ясування діалектики матеріального і духовного, індивідуального і соціального, об'єктивного і суб'єктивного в суспільному житті. Якщо первинним щодо буття є людська духовність, то що ж є основою останньої? Духовність, як і свідомість, завжди є виокремленням індивіда у світі, виразом його відношення до інших людей і створеного ними. “Свідомість є водночас і розрізнення,— писав М. Мамардашвілі.— Виділяється якась точка у світі й її вплетеність у світове зчеплення. Ця точка виділена, і тим самим диференційована, розрізнена”2.
Отже, витоки духовності не зосереджені в самому індивіді, вони мають і зовнішній щодо нього вияв. Філософські системи по-різному уявляли ці витоки, вбачаючи їх в абсолютному дусі, що втілюється в народах (як, наприклад, вважав Гегель), чи в богові, що наділив людину духовністю (М. Бердяев, В. Соловйов), або ж розглядаючи духовність як втілення космічної енергії. Наївно думати, що можна спростувати ці пояснення, стверджуючи, що джерела духовності коріняться в економічному базисі. Значно переконливішим є уявлення, згідно з яким людина духовно збагачується з того джерела, що саме і є вищим виявом духовності й містить у собі зразки, еталони, духовні цінності.
У релігійній ідеї бога, гегелівській ідеї абсолютного духу наявне раціональне зерно. Правильне тлумачення цих ідей дає можливість зрозуміти, звідки індивід черпає свою духовність, постійно діючим джерелом якої є людська культура, ті духовні надбання людства, які створювались протягом тисячоліть попередніми поколіннями.
В історії соціально-філософської думки знаходимо чимало аргументацій щодо зумовленості будови й інтенцій соціальної системи певним рівнем культури, на якій вона зростає. Наприклад, у класичній праці “Протестантська етика і дух капіталізму” М. Вебер переконливо доводить, що певний вид релігійної моралі, як і культурні переорієнтації людей, спричинили перехід до капіталістичного способу господарювання.
Завантажити реферат