Сторінка
3
У сучасній філософській літературі існують розбіжності в трактуванні основ вичленення форм, їх зв'язків з відповідними видами суспільних відносин і діяльності. Немає одностайності й у визначенні кількості форм та їх назв. У основу запропонованого розуміння форм свідомості покладено принцип діяльності, який дає змогу подати логічно струнку й послідовну концепцію цих форм.
Для здійснення й постійного відтворення діяльності потрібні як певні якості об'єкта (наприклад, особливі властивості тих речовин, які використовуються людьми), так і певні якості суб'єкта, тобто діючої людини. Ці якості є вихідними в утворенні форм свідомості, складовими перетворюючої діяльності -й одночасно умовами її відтворення. У цих якостях знято досвід матеріального перетворення світу людством в ідеальних формах, без використання яких це перетворення неможливе.
Постійні й обов'язкові моменти діяльності як елементи суб'єкт-об'єктного зв'язку “виливаються” у форми свідомості у вигляді ідеального відображення об'єкт-суб'єктних умов діяльності та способів їх суспільного відтворення. Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає v відтворенні самого об'єкта, що здійснюється передусім засобами науки. Діяльність передбачає фіксацію результатів взаємодії з об'єктом для передання виявлених практикою властивостей об'єкта, точніше знань про них. Відображення об'єктивності й відбувається в людському знанні, спочатку в донаукових формах, а потім у науці як формі свідомості.
Ідеальне зняття практично виявлених властивостей об'єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Слід зазначити, що знання як відображення об'єкта функціонує в складі суспільної свідомості не лише у формі науки. Поряд з науковим теоретичним рівнем існує рівень буденної свідомості. В основу вичленування рівнів покладено відношення свідомості до практики, ступінь її узагальнення, глибина зв'язку з практичними основами життя. Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній і слугує її безпосереднім свідомим регулятивом.
Однією з найхарактерніших рис буденної свідомості е те, що вона породжується частковим практичним досвідом і слугує засобом його забезпечення. Буденна свідомість узагальнює емпірично дане, і в цьому проявляється її обмеженість. Водночас, буденна свідомість має свої переваги порівняно з теорією, оскільки відображає світ у його безпосередній данності, індивідуальному сприйнятті. Буденна свідомість відображає суспільно-історичну практику з боку особливостей її конкретного переломлення в долі кожного індивіда. В цьому розумінні зазначений рівень свідомості не долається розвитком науки. Окреме в ній узагальнюється й типізується, але відчуває на собі її величезний вплив.
Зазначимо, що для реалізації діяльності одного ідеального відображення суб'єкт-об'єктного зв'язку у формі науки та буденної свідомості недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є і результатом, і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини. Почуттєвий образ предметного світу має своїм джерелом сприйняття дійсності живою істотою, проте форму людського відображення цей образ набуває тому, що в ньому містяться не лише об'єктивні властивості предмета, що чуттєво сприймається, а й соціальний досвід взаємодії з ним, значення цього досвіду для людини, що діє в системі певних суспільних відносин.
Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передання від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості. В ній ми маємо той ідеально знятий момент людської діяльності, без якого неможливе її здійснення. Сутнісні визначення мистецтва знайшли своє відображення як у висловлюваннях діячів мистецтва, так і у формулюваннях його дослідників. Так, Л. С. Виготський закликав до визнання мистецтва “соціальною технікою почуттів”, а Л. М. Толстой твердив, “що за допомогою мистецтва люди передають одне одному свої почуття”.
Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб'єкта з об'єктом. У них (науці й мистецтві) знаходить відображення сам об'єкт крізь призму його освоєння суб'єктом. У даному разі мається на увазі об'єкт не лише в його природному змісті. Адже для суб'єкта об'єктом можуть бути як суспільство, так й інша людина. В цих двох різних духовних формах (науці й мистецтві) засвоєння об'єкта подані начебто в двох його іпостасях: чим є об'єкт сам по собі й чого він вартий для людини? І те, й інше пізнаються на основі суспільно-історичної практики, фокусуються в науці й мистецтві як формах суспільної свідомості.
Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об'єкта у формі науки та мистецтва. Адже в цій формі представлена суб'єкт-суб'єктна взаємодія, без якої унеможливлюється людська діяльність. Перетворення об'єктивного світу відбувається лише в межах міжіндивідної взаємодії, що має місце в системі суспільних відносин. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб'єктних відносин засобами моралі, політики, права. Люди є носіями та провідниками соціальності. Кожна людина характеризується певною мірою соціальності в тому розумінні, що індивіди мають різний соціальний статус, який визначається їх класовою та груповою належністю, володіють неоднаковим соціальним досвідом. Останній залежить як від умов індивідуального розвитку людей, так і від ступеня їх залучення до культурних здобутків людства.
Люди — інтегровані одиниці соціуму, в який вони об'єднуються за допомогою моральних і політико-правових регулятивів Отже, політика, право, мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких й утворюються певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.
Для здійснення діяльності недостатньо ідеально виразити і передати наступним поколінням результати освоєння об'єкта і суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Специфіка людської діяльності, її соціальний характер передбачають співвіднесення діючого суб'єкта з об'єктом не лише крізь призму його певної дії (оскільки для її здійснення необхідне ретроспективне й перспективне бачення взаємодії суб'єкта з об'єктом, а також самоусвідомлення, рефлексія об'єкта та суб'єкта як таких).
Людина співвідносить себе з минулим, сучасним і майбутнім, з об'єктивним і людським світом у цілому, як частка, як одиничне буття цілісного, загального соціуму. Цей зв'язок представлений у таких формах свідомості, як релігія та філософія. Незважаючи на деяку спільність, релігія та філософія постають як різні форми свідомості за характером і способом відображення дійсності, соціальними функціями, а також за тими життєвоорієнтуючими началами, що містяться в них.
Завантажити реферат