Сторінка
7

Управління державним боргом

Згідно з актом про контроль над грошовим обігом 1980 р. сума депозитів із нормою обов'язкових резервів може щороку змінюватися, виходячи з поточних завдань. Так, наприклад, у 2002 р. трипроцентна резервна норма була встановлена для депозитів із сумою до 42,8 млн дол. (раніше вона становила 49,3 млн дол. для фінансових інституцій, які зобов'язані давати звіт щотижня). Для депозитів понад 42,8 млн дол. установлена 10% резервна норма. За строковими вкладами і євровалютними рахунками, які належать підприємницьким господарським одиницям, резервна норма дорівнювала нулю.

Структура грошового обігу, тобто співвідношення між готівкою і банківськими депозитами, для яких установлюються вищі і нижчі резервні норми (або без резервних вимог), також постійно змінюється. Казначейство зі свого боку намагається забезпечити певну структуру боргу за термінами погашення і рівнем процентних ставок.

Глибока економічна залежність і взаємозв'язок між управлінням державним боргом і управлінням грошовим обігом виявляється в операціях ФРС на відкритому ринку. Американські економісти вважають, що з усіх інструментів, що застосовуються, для проведення грошової політики найбільш дієвими є операції на відкритому ринку. Ці операції визначаються виключно цілями ФРС в управлінні грошовим обігом. ФРС установлює на певний період, звичайно короткостроковий, процент приросту грошових агрегатів, відповідно до економічної ситуації для регулювання грошової сфери. Одночасно вирішується завдання формування портфеля цінних паперів у банках ФРС.

Конгрес США здійснює контроль над сумою федерального боргу установленням ліміту. Цей показник є, по суті, формальним, оскільки у разі нових емісій конгрес піднімає «стелю» боргу. Так, наприклад, протягом 1990 р. затверджений законом ліміт державного боргу підвищувався кілька разів: з січня до вересня з 3123 млрд дол. до 3195 млрд дол., у грудні — до 4145 млрд дол. Ліміт федерального боргу переглядався і в наступні роки. Так, на 31 березня 1999 р. ліміт боргу було встановлено вже на рівні 5950 млрд дол. і до середини 2001 р. він не змінювався .

Водночас слід зазначити, що розгляд конгресом питання про підвищення ліміту все ж таки дає змогу контролювати приріст боргу. Ліміт установлюється тільки на випуски казначейських цінних паперів. Емісії федеральних агентств не лімітуються. Крім казначейських цінних паперів, установлюється ліміт на інші випуски. До них відносять: позики, гарантовані казначейством і федеральними агентствами, сертифікати учасників пулів, облігації, випущені для міжнародних кредитних операцій, бони округу Колумбія.

Отже, можна зробити такі висновки. По-перше, міністерство фінансів США організовує управління державним боргом через ФРС, свої фінансові агентства і депозитарій. По-друге, первинне розміщення державних облігацій і організація вторинного ринку покладена на ФРБ. Особливу роль відіграє Федеральний резервний банк Нью-Йорка, через який казначейство розміщує 70—90 % нових емісій. По-третє, посередниками при розміщенні боргу є дилери з державних облігацій — спеціалізовані департаменти найбільших комерційних банкір і небанківські дилери, головні офіси яких розташовані в Нью-Йорку. По-четверте, оперативна узгодженість в управлінні боргом між міністерством фінансів і ФРС спирається на узгодженість цілей грошово-кредитної і фінансової політики. Метою грошово-кредитної політики є управління резервами (тобто сумами неінвестованими, що дорівнюють певній частині депозитів) і грошовим обігом, метою казначейства — управління державним боргом. По-п'яте, питання управління боргом розглядаються ФРС як її власна позиція на фінансовому ринку і як необхідність регулювання портфеля цінних паперів. З погляду казначейства, управління державним боргом — засіб підвищення ефективності грошової політики.

Список використаної літератури:

1. Мидлтон Д. Бухгалтерский учет й принятие решений: Пер. с англ. — М.: Аудит, 1997.

2. Милль Дж. Стюарт. Размьішления о представительном правлений: Пер. с англ. — СПб., 1863. — С. 79.

3. Мітіліно М. Основи фінансової науки. — К.: Держ. вид-во України, 1929. —С. 114.

4. Мортон А. Л. История Англии: Пер. с англ. — М.: Иностр. ли-тература, 1950. — С. 62—66.

5. Озеров Й. X. Основи финансовой науки. — Вьіп. II. — М.: Тип. Й. Д. Сытина, 1910. —С. 4.

6. Отчет о мировом развитии, 1997: государство в меняющемся мире: Пер. с англ. — М.: Прайм-ТАСС, 1997. — С. 107—108.

7. Паррингтон В. Л. Основньїе течения американской мисли: Пер. с англ. — М.: Иностр. литература, 1962. — С. 374.

8. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: Пер. з англ. — К.: Основи, 1994. — С. 137, 143—144.

9. Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навч.-метод. посібник. — К: НІОС, 1998. — 224 с.

10. Саймон Г. -А. Адміністративна поведінка: Пер. з англ. — К.: Ар-тЕк, 2001. —С. 12.

11. Сафонова Л. Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц.— К.: КНЕУ, 2001.— 186 с.

12. Свенссон Б. Зкономическая преступность: Пер. с швед. — М.: Прогресе, 1987. —С. 118.

13. Словник сучасної економіки Макміллана: Пер. з англ. — К.: АртЕк, 2000. — С. 389, 435.

14. Смит А. Исследование о природе й причинах богатства наро-дов: Пер. с англ. — М.: Соцзкгиз, 1962. — С. 28.

15. Суторміна В. М. Фінанси капіталістичних держав. — К.: Вища школа, 1970. —С. 225.

16. Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава — податки — бізнес / За ред. проф. В. М. Федосова.—К.: Либідь, 1992. — 328 с.

17. Тимченко О. М. Податковий менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц.— К.: КНЕУ, 2001.— 116с.

18. Токвилль А. Демократия в Америке: Пер. с франц. — К., 1860. — С. 68, 70.

19. Тур Н. О финансовой прокуратуро в Австрии й Италии. — СПб., 1886. —С. 5.

20. Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями / За наук. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2002. — 387 с.