Сторінка
6

Управління державним боргом

У післявоєнний період за швидких темпів приросту федерального боргу певний час також проводилася політика з підтримання курсу державних цінних паперів. Провідні економісти США тоді підкреслювали, що ФРС повинна підтримувати ринок державних облігацій. В одній із праць того часу зазначалося, що «коли ринок показав у 1947 р. слабкість, то ФРС закупила великий обсяг державних цінних паперів. Протягом року сума казначейських бон, що перебувала в портфелях ФРС, зросла з 1,5 до 11 млрд дол.

У роки війни в Кореї проблема підтримання курсу облігацій постала вельми гостро. В умовах розвитку інфляційних процесів колишня система підтримання курсу і процентних ставок за урядовими облігаціями була скасована. ФРС була вже не в змозі стримувати зростання грошової маси в обігу і кредитну експансію. У 1951 р. угоду ФРС з міністерством фінансів (зобов'язання військових років про підтримання державного боргу) було ліквідовано. Інвестори в урядові папери не могли перетворити їх на гроші за своїм бажанням, як було раніше. Міністерство фінансів визначало процентні ставки за своїми цінними паперами відповідно до попиту на кредит і схильністю суспільства до заощаджень, тобто пропозицією вільних фондів.

У кінці 50—60-х років ФРС проводила відносно державного боргу так звану політику врівноважувального кіля. Вона була спрямована на обережнішу політику ФРС щодо зміни умов грошового ринку. Тобто в той час, коли казначейство продає нові випуски цінних паперів на грошовому ринку, а ринок починає їх поглинати, ФРС не повинна істотно змінювати свою політику відносно процентних ставок і резервних вимог.

В американській фінансовій літературі зазначається, що така політика може проводитись тільки в короткостроковому періоді. На практиці вона була пов'язана з технікою розміщення нових позик шляхом підписки і диктувалася побоюваннями, що ринок для урядових цінних паперів буде недостатнім. Казначейство до оголошення про підписку на державні облігації встановлювало фіксовану процентну ставку дохідності і ціни на казначейські бони і ноти. В умовах ринкової економіки казначейство може встановити ціни на нові випуски облігацій тільки відповідно до поточних ринкових цін, але «політика врівноважувального кіля» забезпечує реалізацію цього випуску, тобто готує сприятливий ґрунт для розміщення.

Дилери з урядових облігацій, купуючи новий випуск за цінами, установленими міністерством фінансів, отримували впевненість, що кілька днів на фінансовому ринку будуть відносно стабільні процентні ставки, це забезпечувало їм розміщення цінних паперів серед банківських і небанківських інвесторів. Оскільки ця політика мала короткострокове значення і не могла бути врахована під час розроблення довгострокових програм, то в Управлінні ФРС і міністерстві фінансів шукали шляхи до нової, ефективнішої в довгостроковому плані політики.

Зростання державного боргу і вимога еластичності на ринку державних облігацій змусили відмовитися від колишньої політики. У 1971 р. було введено аукціонну форму первинного розміщення облігацій купонних серій замість раніше застосовуваної підписки. Аукціон має певні переваги. Відповідно до аукціонної техніки немає часового розриву між установленням ставки і пропозицією ціни. Проведення аукціону створює своєрідний механізм, що допускає конкуренцію між інвесторами до певного рівня, щоб усунути ризик для дилерів у розміщенні нових випусків облігацій.

Техніка проведення аукціонів дає змогу залучити найрізноманітніших учасників, безліч кредиторів — як великих, так і дрібних. Вона дає можливість включити розподіл облігацій у конкурентну систему фінансового ринку. Ця обставина відрізняє аукціон від методу розміщення облігацій за підпискою, що раніше використовувався. Важливу роль на аукціоні відіграють первинні дилери. Ціну попиту вони визначають на основі руху цін ринку. В аукціонах беруть участь майже 30 тис. інвесторів. Значну суму нових випусків цінних паперів придбають 75—85 учасників на конкурентній основі. Ці учасники визначають ціну, тобто процентну ставку облігації, за якою вони бажають її придбати. Абсолютна більшість покупців фактично участі в торгах не бере. Вони купують облігації на неконкурентній основі, тобто погоджуються придбати облігації за середньозваженою ціною, яка визначається на підставі конкурентних заявок.

ФРБ перевіряють точність, правильність і законність аукціонів і подають його результати на затвердження до казначейства. Загальний підсумок аукціону направляється до Бюро державного боргу. Казначейство отримує інформацію про результати аукціону, а ФРБ емітують (випускають) облігації, і одержують оплачені суми за облігаціями. Отримані кошти розміщують на рахунках казначейства в федеральних резервних банках на день випуску облігації. Одночасно ФРБ створюють «електронні цінні папери», тобто записують їх на комп'ютеризованих рахунках клієнтів. Таким чином, обов'язки між ФРС і міністерством фінансів чітко розподілені: міністерство управляє боргом, ФРС — резервами і грошовим обігом.

Поєднання цих цілей визначається, у свою чергу, складною структурою грошового обігу: співвідношеннями між готівкою і банківськими депозитами, між депозитами, для яких установлюються вищі або нижчі резервні вимоги (або зовсім без резервних вимог). Крім того, ураховується так зване облікове вікно — межі, в яких федеральні резервні банки прямо кредитують комерційні банки у разі браку ліквідних коштів, передусім для покриття резервних вимог. Отже, ФРС зобов'язана купувати державні цінні папери з розрахунку один до одного для підтримання готівкового грошового обігу на заданому рівні і, частково, для підтримання зростання депозитів.