Сторінка
5

Управління державним боргом

Сьогодні міністерство фінансів фактично відмовилося від розміщення позик у цінних паперах і перейшло на систему комп'ютерних рахунків. З цією метою була прийнята програма «розумного обміну», за якою інвесторам пропонувалося конвертувати цінні папери, що є у них, у записи на комп'ютерних рахунках ФРБ, за дорученням казначейства, провів складні переговори з депозитними і недепозитними інституціями та фізичними особами про проведення конверсії. Клієнти банків при цьому отримали переваги при здійсненні платежів і одержанні доходів.

Облік державного боргу і відповідних витрат веде Бюро державного боргу. Щодня ФРБ надсилає йому фінансовий звіт про операції з державними цінними паперами, які вони здійснили. Міністерство фінансів ставить своїм найважливішим стратегічним завданням поліпшення поточного обліку і звітності з державного боргу. Економісти міністерства вважають, що сьогоднішню систему треба продовжувати вдосконалювати, бо вона є громіздкою і багато коштує. Вона потребує багато паперу, не дає можливості швидко проводити звіряння облікових даних за боргом, і перекладає перевірку вірогідності й контролю про дані, що надаються, на ФРБ.

Управління державним боргом тісно пов'язане з операціями центральних банків з реалізації грошової політики. Операції на відкритому ринку разом з маніпулюванням короткостроковими процентними ставками і встановленням резервних вимог є головними інструментами урядової грошової політики. Усі вони більшою чи меншою мірою пов'язані з управлінням державним боргом.

Американський економіст Р. Роуз класифікував інструменти грошової політики і показав їх взаємодію, переваги і недоліки.

Отже, грошова політика проводиться різними методами, кожний з яких має свої переваги і недоліки. Як зазначають офіційні представники ФРС, у процесі реалізації грошової політики відбувається поєднання управління державним боргом і відповідальності за стан грошового обігу. Управління державним боргом має, у свою чергу, відповідати цілям, що стоять перед грошовим обігом і резервними вимогами.

Мета грошової політики — регулювання грошей, що перебувають в обігу. Управління ФРС визначає, відповідно до макропо-казників, рівень зростання грошей в обігу. Якщо він зростатиме занадто швидко, то спостерігатиметься надлишок грошей порівняно з виробленими товарами і послугами, унаслідок чого посилюватиметься інфляція. І, навпаки, якщо приріст грошей в обігу уповільнений, то спостерігається дефіцит грошових фондів для розвитку економіки. Ефективна грошова політика передбачає «розумне», тобто необхідне для економічного розвитку, зростання грошової маси в обігу. Однак установити норму приросту, як вважають західні економісти, дуже важко, оскільки на неї впливає багато, досить часто непередбачуваних, чинників.

Згідно з Федеральним резервним актом 1913 р. ФРС установлює певні обов'язкові резерви для депозитних інституцій. Комерційні банки — члени ФРС зобов'язані резервувати на спеціальних рахунках у федеральному резервному банку свого округу в певних нормах частину депозитів. Інші депозитні установи (не члени ФРС) підтримують резерви побіжно, через рахунки в інших інституціях.

До інших депозитних установ, за класифікацією ФРС, належать: комерційні банки — не члени ФРС, ощадні і кредитні асоціації, кредитні союзи, агентства і відділення іноземних банків, Едж-корпорації. Останні створені в США відповідно до закону Еджа в 1919 р., за яким американським банкам дозволяється відкривати всередині країни відділення (вони можуть бути акціонерними товариствами) для проведення міжнародних кредитних операцій. Цим відділенням заборонено відкривати депозитні рахунки і видавати кредити всередині країни, окрім лізингу, факторингу і видачі гарантій.

Фактично ФРС може здійснювати контроль над усією банківською системою країни. Резервні норми є одним із засобів проведення грошово-кредитної політики. Зміни резервних норм виходячи з відповідної політики впливають на діяльність депозитних установ. Вони приводять до змін резервів і ліквідності у необхідному для політики напрямі. Резервна політика пов'язана з операціями банків щодо державного боргу. Зниження резервних вимог дає можливість збільшити купівлю облігацій, а їх підвищення — навпаки, зменшити.

Зміна резервних норм також може стримувати або стимулювати кредитні операції банків. Передусім це відбивається на попиті на кредити ФРБ. Якщо резервні вимоги підвищуються, а в комерційних банків немає надлишкових резервів, то необхідні суми вони можуть отримати або у ФРБ, або шляхом операцій на відкритому ринку, з тим щоб мати час для скорочення кредитів і інвестицій. Якщо резервні вимоги знижуються і заборгованість комерційних банків федеральним резервним банкам значна, то комерційні банки використовують додатково отримані резерви для погашення цієї заборгованості.

Норми обов'язкових резервів підвищуються в ті періоди, коли банківський портфель державних облігацій значно зростає, і федеральні резервні банки повинні підтримувати їх курс і рівень прибутковості. Досвід проведення кредитно-грошової політики показує, що часта зміна резервних норм дезорганізує кредит, ринок державних облігацій і грошовий обіг. Гнучкішим методом регулювання кредиту і грошового обігу є операції на відкритому ринку.

У роки Другої світової війни між ФРС і міністерством фінансів була укладена угода, за якою витрати на виплату процентних платежів за боргом були знижені і підтримані на досить низькому рівні. Така угода диктувалася інтересами казначейства щодо зниження дефіцитності федерального бюджету. ФРС підтримувала певні ціни на урядові облігації. Усім комерційним банкам було дано розпорядження приймати цінні папери, що пропонуються, за номіналом, тобто відбувалася постійна монетаризація боргу. Така політика підтримувала курс облігацій і знижувала кредитні ставки.