Сторінка
1
Під управлінням державним боргом західні економісти розуміють сукупність заходів, пов'язаних з випуском і погашенням державних цінних паперів, підтриманням їх курсу і визначенням процентних ставок, виплатою доходів, проведенням рефінансування (реструктуризації), установленням ліміту (стелі) боргу. У фінансовій літературі вживаються також класичні поняття, які стосуються методів управління державним боргом, — конверсія і консолідація. Конверсія в широкому аспекті означає зміну первісних умов державної позики. Мається на увазі зміна процентних ставок, термінів погашення, в окремих випадках — валюти позики. Консолідація — вужче поняття. Воно означає продовження, пролонгацію терміну дії позик, які були випущені раніше: наприклад, короткострокові облігації обмінюються на середньостроко-ві. У сучасній фінансовій теорії і практиці поняття «конверсія» і «консолідація» вживаються рідко, їх фактично замінили термінами «рефінансування» і «реструктуризація».
Рефінансування — погашення старої заборгованості новою, продовження терміну позики чи збільшення суми, яку може отримати позичальник. Реструктуризація боргу — угода кредитора з боржником про нову схему погашення фінансових зобов'язань. Вона може здійснюватися за допомогою пролонгації боргу, тимчасового мораторію на виплату процентів (чи частини основного боргу), підписання нової угоди зі зміною старих умов.
Рефінансування здійснюється різними способами, але в будь-якому разі уряд має на меті скоротити короткостроковий борг і замінити певну його частину довгостроковим. Перший спосіб рефінансування полягає в тому, що міністерство фінансів проводить обмін облігацій, термін яких закінчився (або облігацій, що погашаються за пред'явленням), на облігації довгострокові. Другий — міністерство фінансів продає довгострокові облігації і на отриману суму випускає короткострокові.
У сучасних умовах уряди віддають перевагу другому способу. Обмін відбувається за добровільної згоди кредитора. Тому операція може бути успішною тільки в тому разі, якщо кредитору запропоновані умови, які його задовольняють: підвищення процентної ставки за новими зобов'язаннями. Оскільки теоретично процентні ставки за довгостроковими цінними паперами вищі, ніж за короткостроковими і середньостроковими (в ціну кредиту включається ризик, пов'язаний з терміновістю), то кредитор може віддати (за певної кон'юнктури фінансового ринку) перевагу обміну старих облігацій на нові.
Емітенти державних цінних паперів (уряди всіх рівнів і місцеві органи влади) у процесі управління державним боргом прагнуть підтримувати їх курс і отримувати фінансові фонди в позику за нижчим процентом. Крім того, уряд, здійснюючи управління боргом, має на меті досягти «найкращої структури боргу», прагнучи виконати «золоте правило державних фінансів»: максимально збільшувати довгострокові позики за скорочення питомої ваги короткострокових.
Крім суто фінансових цілей, управління боргом може бути спрямоване на стабілізацію економіки, підвищення темпів економічного зростання, заохочення інвестицій, протидію відпливу капіталів за кордон. Отже, управління державним боргом являє собою складну систему операцій, яка визначається фінансовою та грошово-кредитною політикою і спрямована на вирішення конкретних економічних завдань, що стоять перед державою.
Розглянемо конкретні механізми управління державним боргом на прикладі США — країни, прагматичний досвід якої з цих питань має свою специфіку й особливості, є досить цікавим, повчальним, заслуговує на увагу, а окремі його позитивні моменти можуть бути використані в Україні.
У США управління боргом здійснює міністерство фінансів через спеціальний структурний підрозділ — Бюро з питань державного боргу. Федеральні резервні банки (ФРБ) виступають як фінансові агенти та депозитарії міністерства фінансів і виконують його доручення за операціями, пов'язаними з обслуговуванням боргу. Особливу роль відіграє ФРБ Нью-Йорка (округ № 2), який бере участь у розміщенні 70—90 % нових випусків цінних паперів, тобто можна сказати, що первинний ринок державних цінних паперів зосереджено в окрузі № 2.
Крім того, у ФРБ Нью-Йорка функціонує департамент цінних паперів, який здійснює операції Федерального комітету з відкритого ринку. На нього покладено також обов'язок систематично інформувати Федеральну резервну систему (ФРС) і міністерство фінансів про тенденції розвитку фінансового ринку країни та його важливої складової — грошового ринку. Ця інформація використовується ФРС для управління боргом і грошовим обігом. Бюро з державного боргу в казначействі США тісно співробітничає з департаментом цінних паперів ФРБ Нью-Йорка. Взаємні консультації стосуються насамперед технічних деталей продажу державних облігацій, строків і сум нових випусків.
Слід звернути увагу на те, що питання, пов'язані з управлінням державним боргом, розглядаються ФРС передусім з погляду її власного становища на фінансовому ринку. Як теоретики, так і практики ФРС відзначають, що управління понад шеститриль-йонним боргом, який до того ж постійно зростає, — складне завдання. Якщо цю цифру співвіднести з показниками економіки, наприклад з обсягом національного продукту, то можна зрозуміти, який вплив може чинити державний борг США не тільки на американську економіку, а й на все світове господарство.