Сторінка
3

Фінансово-управлінські технології формування бюджету

Процес бюджетування поступово став поширюватися на всі сфери фінансів: державні, корпоративні, фінанси домогоспо-дарств. Так, американський учений, автор посібника з організації фінансів домогосподарств Джером Кохен вважає, що навіть на рівні окремих індивідів бюджетування має елементи стратегії, тобто не зводиться до дріб'язкового обліку всіх грошових операцій. Він пише, що бюджетування «по суті належить до планування, а не до бухгалтерського обліку». «Бюджетування — порадник щодо витрачання грошей, його не можна розглядати як непорушний шаблон, якому має відповідати кожний витрачений цент»1. Поняття бюджетування включає і психологічну компоненту. Так, за оцінками експертів Королівського банку Канади, 2,5 % особистого бюджету варто витрачати, не задумуючись. «Ця сума подібна до масляної рідини, що заспокоює бурхливі води. Вона приховує помилки й допомагає уникнути головного болю».

Щоправда, в державних фінансах подібні вольності формально не допускаються, хоч фактично бюджетні кошти можуть витрачатися неефективно і в більших пропорціях. Запобігання нераціональному витрачанню іманентне обмежених коштів є сутнісним призначенням бюджетування. Процедури бюджетування дають змогу «ув'язати надходження державних коштів з їх витрачанням, а також визначити коло тих, хто платитиме, і тих, хто отримає вигоди в результаті складного комплексу бюджетних рішень». Маючи такі властивості, бюджетування чутливо реагує на кон'юнктуру, більш адекватно відображає фінансові потреби у світлі суспільних пріоритетів. Користуючись методом бюджетування, аналітик визначає мету та її вартість, враховує вплив різних соціально-політичних сил, від яких залежить фінансово-ресурсне забезпечення державної, відомчої, муніципальної діяльності.

Кілька слів стосовно розуміння і сфери вживання самого терміна «бюджетування» в українській фінансовій теорії і практиці. Ми звертаємо на це увагу тому, що сьогодні, за дуже рідкісним винятком", цей термін у російськомовній та українській літературі з корпоративних фінансів досить широко вживається не за призначенням, тобто не відповідає його змісту, ролі і сутнісним завданням. Термін «бюджетування» запозичений (на наш погляд, некритично, без необхідних наукових роздумів і підстав) російськими авторами з частини західних підручників, в яких розглядаються питання організації і сутності фінансового господарства і фінансового менеджменту корпорацій, а багатьма українськими авторами — переважно з російських джерел. У цій літературі категоріальна дефініція «бюджет» широко вживається на рівні корпоративних фінансів, при цьому називається близько двадцяти різних бюджетів. Більшою або меншою мірою це ж характерно і для фінансової практики.

Слід підкреслити, що в західній економічній літературі дефініції «бюджет» і «бюджетування» історично завжди застосовувалися виключно як поняття макроекономічного рівня (державних фінансів) і тільки значно пізніше, у зв'язку з розвитком корпоративних фінансів, вони почали вживатися і в літературі, присвяченій їх проблематиці. В американській, англійській і німецькій літературі поняття «бюджет» стосовно акціонерних товариств пов'язується з рухом грошових потоків (касовий бюджет) , або інвестицій (бюджет капітальних вкладень, інвестицій), а бюджетування — з капітальними вкладеннями1. Але якщо на Заході вживання термінів «бюджет» і «бюджетування» на рівні корпоративних фінансів має на те свої причини і значною мірою йшло від практики, представників якої не дуже цікавлять тонкощі фінансової теорії, то в Україні поширення цих термінів іде переважно від науковців. Більше того, не зовсім коректне вживання термінів «бюджет» і «бюджетування» з «легкої руки» українських авторів деяких підручників поширилося і в дисертаційних роботах аспірантів.

На наш погляд, така ситуація склалася через загальний досить низький рівень фінансової науки і практики в Україні, значне їх відставання від світової фінансової думки і західної практики, відсутність у багатьох сьогоднішніх науковців фундаментальних знань з основ економічної і фінансової теорії. Як це не прикро, але нам доводиться ще й ще раз констатувати, що вітчизняна фінансова наука (як і фінансова практика) значною мірою зупинилась у своєму розвиткові на постсоціалістичному рівні (з більшістю старих догм і штампів). Достатньо тільки проглянути зміст більшості підручників, навіть не читаючи їх текст, з багатьох фінансових дисциплін, щоб це зрозуміти. Насамперед це стосується категоріальних домінуючих дефініцій фінансової науки, знань сучасної фінансової теорії і практики Заходу.

На нашу думку, як з погляду генези, теорії, так і фінансової практики «бюджет» — категорія макроекономічного рівня, державного господарства. Й історично, і з погляду економічної природи, внутрішньої фінансової сутності, якісних рис, і наукової логіки бюджет є домінуючою, центральною складовою категоріального апарату державних фінансів. При цьому необхідно особливо підкреслити — це категорія макрофінансового рівня, державного фінансового господарства поряд з такими категоріями, як державні фінанси, державні доходи, податки, державний кредит, державні видатки, державний борг тощо.

Водночас є і мікрофінансовий рівень, де функціонують корпоративні фінанси. І саме тут існують свої, притаманні тільки цьому фінансово-економічному середовищу, категорії, свій специфічний категоріальний апарат: фінанси суб'єктів господарювання (і їх специфічна форма — корпоративні фінанси), капітал, прибуток, амортизація тощо.

Доречно нагадати, що питання теорії фінансів підприємств ще з радянських часів є найслабшим місцем вітчизняної фінансової науки.

Категорії макро- і мікрофінансового рівня виражають принципово відмінні економічні відносини, внутрішню природу і сутність, логіку функціонування і руху. На макроекономічному рівні перед державою стоять зовсім інші цілі і завдання, які вона вирішує і розв'язує за допомогою різних інструментів і важелів, у тому числі і бюджету, ніж на мікроекономічному рівні перед корпорацією. Саме тому бюджет пов'язаний не стільки з вигодою держави, скільки із забезпеченням ефективного перерозподілу частини вартості національного продукту для стимулювання суспільного виробництва, надання суспільних благ і задоволення суспільних потреб. Наявність бюджетного дефіциту, за інших рівних умов, ще не свідчить про зниження ефективності виробництва і масштабів надання суспільних товарів, послуг і благ.