Сторінка
9

Фінансово-управлінські технології формування бюджету

Ключовим моментом програмного бюджетування є поєднання економічних і політично-адміністративних міркувань. Перерозподіл коштів між програмами здійснюється за критерієм оптимального співвідношення вартість/ефективність і/або на користь суспільне популярних програм за рахунок менш популярних.

Справді, науковий аналіз державно-фінансових явищ має враховувати різні економічні, політичні і соціальні чинники, що, утім, не звільняє метод програмного бюджетування від звинувачень у недостатньому аналітичному потенціалі для порівняльної оцінки різних програм.

Найпоширенішою версією програмного бюджетування є програмно-цільовий менеджмент, адже у західних країнах налічується сотні програм як засобів приймання бюджетних рішень та управління державними фінансами. Не претендуючи на радикальне реформування фінансової системи, призначення програмно-цільового методу полягає в удосконаленні її функціонування та ефективному здійсненні фінансової політики. Ця модель підпорядкована п'ятифазній послідовності адміністративних дій та аналітичних процедур:

Формування ієрархічного реєстру цілей: стратегічних, проміжних, галузевих (відомчих), кінцевих; визначення способів їх досягнення за даних умов та існуючих засобів.

Розроблення програм як методу приймання рішень, сукупності заходів для досягнення конкретної мети як предметно-відособленої статті бюджетного фінансування, інтеграція програм в їх предметно-матеріальній формі з їх фінансовою вартістю; складання програмно-фінансового плану з додатком аналізу та пояснювальної записки (меморандуму).

Документування й тиражування фінансової інформації для службового (урядового) і публічного (парламентського, відкритого для ЗМ1) користування

Організація виконання: визначення повноважень, компетенції, відповідальності управлінських структур та персоналій, задіяних у реалізації програм.

Отже, програма є комбінованою п'ятичленною структурною послідовністю досягнення певної мети державної діяльності з відповідним цільовим фінансуванням. Під програмно-цільовим кутом зору державна установа, яка виконує програму, є аналогом фірми, котра випускає певну продукцію. Кінцевій меті підпорядковуються субцілі. Наприклад, освітня програма має такі субцілі: будівництво й утримання шкіл, підготовка персоналу, випуск навчальної літератури тощо.

У деяких країнах щодо бюджетних установ діє законодавство типу «Сансет», що легітимізує припинення фінансування певної установи, якщо тільки право на її діяльність не поновлюється на новий термін. Передбачаючи режим законодавче дозволеного фінансування протягом певного обмеженого часу, після закінчення якого фінансування автоматично припиняється, назва «Сансет» виражає сутність методу — можливість періодичної ліквідації непотрібних програм і/або неефективних установ. У протилежних ситуаціях діє процедура «Бипгізе» — «схід сонця».

Модель «Зипзеї» було впроваджено в США в середині 1970-х років, її мета — зобов'язати законодавчу владу посилити контроль за діями держави. Згідно з конституцією цей контроль стосується як ефективності й економічності виконання завдань органами виконавчої влади (контроль результатів), так і доцільності запровадження вже прийнятих програм, раціональності витрачання в їх межах грошових коштів.

Усі програми в процесі функціонування «Sanset» (відповідно і діяльність органів влади щодо них) диференціюються за термінами виконання (наприклад, до трьох років, від трьох до п'яти, від п'яти до восьми, від восьми до десяти років тощо). Сам процес функціонування «Sanset» в ідеальному (чистому) вигляді складається з кількох етапів. Одним з найважливіших є розроблення плану з його складовими — блоками завдань і термінами їх виконання, зорієнтованого на досягнення головної мети. Приблизно за один рік до встановленого терміну закінчення робіт по блоку заінтересовані інстанції разом з контрольними установами виконавчої влади перевіряють стан справ, складають звіти зі своїми оцінками, висновками і пропозиціями, які направляються до парламенту.

На базі цих звітів після проведення відкритих слухань шляхом голосування вирішується подальша доля окремих програм і установ. Приймається рішення про продовження їх функціонування або про їх ліквідацію. Причому для політиків зовсім не обов'язково категоричне рішення «так» чи «ні». Навпаки, бажано, «так, але .», яке відкриває можливості для виправлення недоліків бюджетного менеджменту і поліпшення роботи адміністрації. Як вважає німецький професор Берт Рюруп, «модель «5ип$еі» розкріпачує і вивільнює потенціал реформ у системі виконавчої влади, спонукає органи влади ефективніше працювати, розробляти раціоналізаторські пропозиції і подавати їх до парламенту» .

Список використаної літератури:

1. Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адміністративної науки // Вісник податкової служби України. — 2003. — Квітень— травень. — С. 46—53.

2. Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів: Каменяр, 2000. — 302 с.

3. Бентом Й. Избр. соч.: Пер. с англ. — СПб., 1867. — С. 321.

4. Бессон 3. Бюджетньїй контроль во Франции й заграницей: Пер. с франц. — СПб., 1901.

5. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Фе-досова. — К.: Либідь, 2000. — 654 с.

6. Бруно С. Фрай, Райнер Айхенбергер. По той бік територіальної монополії держави: федералізм за допомогою РОСІ // Ринок цінних паперів України. — 2001. — № 2—3. — С. 7, 9.

7. Бюджетна система України: Навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид, В. Г. Дем'янишин та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.

8. Вагнер А. О научном мьішлении й популяризации в науке: Пер. с нем. — СПб., 1900. — С. 4.

9. Василик О. Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с.

10. Германчук П. К., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т., Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. — К.: НВП «АВТ», 2004. — 424 с.

11. Годме П. М. Финансовое право: Пер. с франц. — М.: Прогресе, 1978.

12. Добриловський М. Основи фінансової науки: Курс лекцій. — Подебради: Українська господарська академія в ЧСР, 1934.