Сторінка
4
4. Незважаючи на те що Бюджетним кодексом закріплено за місцевими бюджетами на довгостроковій основі понад 16 різних джерел доходів, які не враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів (які не вилучаються у разі перевиконання плану), фіскальні повноваження по них місцевих органів влади (можливості змінювати податкову базу, ставку) залишаються незначними. Місцеві ради мають право встановлювати ставку місцевих податків або суму збору у межах, визначених ще Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року (із змінами та доповненнями), а також звільняти від сплати податків і надавати пільги по місцевих податках. Немає зацікавленості у збиранні і в раціональному впровадженні тих доходів, що не враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів.
5. Бюджетним кодексом територіальні громади поставлені у досить нерівні відносини між собою. “Бюджетоутворюючі” території не завжди відповідають економічному потенціалу. На таких територіях коштів бюджету вистачає тільки на забезпечення діяльності органів управління.
6. Багатоканальна система фінансування бюджетних галузей украй неефективна. Немає змоги налагодити контроль за цільовим спрямовуванням коштів. Не визначено і державних стандартів щодо рівня фінансування тих чи інших бюджетних потреб.
7. Значною є диференціація доходів місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення.
Як видно з таблиці, бюджетні доходи на одну особу у 2003 році у регіональному розрізі різко коливалися, від максимальних цифр у м. Києві (1586,6 грн.), м. Севастополі (626,1 грн.), Дніпропетровській області (569,8) до мінімальної у Тернопільській (225,4 грн.). Тобто диференціація між максимальним та мінімальним значенням складає понад 7 разів (без врахування міст Києва та Севастополя більш ніж 2,5 разу).
Серед інших проблем міжбюджетних відносин можна назвати: низький рівень обґрунтованості й прогнозованості доходної частини місцевих бюджетів; неврегульованість відносин на рівні район – місто районного значення, селище, село; невнесення до місцевих бюджетів коштів, необхідних на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність; невирішеність питань подолання заборгованості між бюджетами різних рівнів за взаємними розрахунками.
Отже, бюджетна система України сьогодні недостатнім чином відповідає потребам регіонального розвитку. Надмірна централізація фінансових потоків призводить до того, що органи місцевого самоврядування не мають можливості проводити у межах своєї компетенції належну політику. Недостатність власної доходної бази породжує залежність від вказівок центральних органів влади. Неможливість проведення власної політики у задоволенні місцевих інтересів породжує зменшення авторитету органів місцевого самоврядування. Це ставить під сумнів перспективи розвитку демократичних відносин на місцевому рівні і в масштабах всієї країни. Потрібна подальша реформа з метою посилення самостійності місцевих бюджетів.
Однак, до значних здобутків Бюджетного Кодексу можна віднести той факт, що після його ухвалення було відкрито шлях до прискореного реформування бюджетної системи, особливо у частині встановлення взаємовідносин між Державним та місцевими бюджетами. Так, у минулому (2003 році) було прийнято ряд законодавчих актів, що регламентують міжбюджетні відносини, та внесенні змін до існуючих. Було затверджено Методику розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та бюджетами міст районного значення, сіл, селищ (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р.). Як продовження започаткованих модифікацій, у 2004 році було прийнято Постанову Верховної ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань” (від 16 березня 2004 року). Цим же Законом також будуть визначатися засади міжбюджетних відносин між міським бюджетом міста обласного (республіканського Автономної Республіки Крим) значення, міста Севастополя, та бюджетами адміністративно підпорядкованих йому міст, селищ, сіл. Тим самим було зроблено важливий крок – законодавчо забезпечено подальшу децентралізацію бюджетної системи. Це дозволить органам місцевого самоврядування базового рівня (міст районного значення, сіл, селищ) відчути себе реальними суб’єктами творення регіональної політики на низовому рівні, розширить їх можливості у плануванні діяльності, у фінансовому забезпеченні потреб громадян.
Реформу системи міжбюджетних відносин і становлення фінансово міцних місцевих бюджетів послідовно має продовжувати і бюджетна політика у наступному році. Так, в Основних напрямках бюджетної політики на 2005 рік (схвалено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року) зазначено, що необхідно зміцнити ресурсну базу місцевих бюджетів, поглибити децентралізацію управління бюджетними ресурсами шляхом проведення адміністративної реформи з метою створення фінансово спроможних адміністративно-територіальних одиниць. Про необхідність удосконалення бази місцевих податків і зборів сказано і в листі Президента України до Прем’єр-Міністра України з приводу основних напрямків бюджетної політики на наступний рік. На думку Леоніда Кучми, починаючи з 2005 року потрібно здійснити реальні кроки до зростання частки місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів шляхом введення податків на майно та інших, через збільшення обсягу власних повноважень органів місцевого самоврядування та відповідних видатків, що забезпечують ці повноваження. Невирішення цих проблем, переконаний Глава держави, призводитиме до дестабілізації бюджетної системи.
Завантажити реферат