Сторінка
1

Методологічні підходи щодо класифікації форм та видів грошових позичок

В усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розділення позичок на дві великі групи: персональні позички фізичним особам для задоволення власних потреб та ділові позички підприємствам та підприємцям, а також для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції. Це розподілення має важливе значення, тому що у вказаних сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила щодо строків, величини вартості та забезпечення позичок, видів фінансових гарантій тощо.

Позички торгово-промисловим підприємствам (ділові позички) – найважливіша категорія банківських позичок. Більша половина цих кредитів – короткострокові позички, які надаються промисловим компаніям для поповнення оборотного капіталу. Частина їх носить сезонний характер і швидко погашається. Інша частина кредитів використовується підприємствами для покриття капітальних затрат, як правило, з перетворенням цих позичок у довгострокові займи шляхом розміщення на ринку облігацій та акцій.

Позички приватним особам стали невід’ємним елементом відтворюваного циклу, який полегшує реалізацію товарів. 80 відсотків споживацьких кредитів призначені для купівлі товарів у позику, а також для покупок у магазинах за допомогою банківських кредитних карток.

Організація кредитування передбачає різні форми видачі позик. Залежно від позичальників та цілей використання кредити підрозділяються на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції із цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні кредити.

Таким чином, надання міжбанківських кредитів є одним з видів банківського кредитування. Одна з особливостей цих угод полягає в тому, що позичальником за кредитним договором є банк або інша кредитна установа.

Другою особливістю усіх міжбанківських договорів є те, що банки-позичальники беруть кредит не для фінансування власних господарчих потреб, а для надання кредиту своїм клієнтам-позичальникам. Тому нерідко такі договори називають договорами про купівлю-продаж кредитних ресурсів.

Традиційно в промислово розвинених країнах застосовуються наступні види короткострокового кредитування підприємств: контокорентний кредит, кредит у вигляді овердрафту (дебетові рахунки), онкольний кредит (до запитання), кредитні лінії (в тому числі сезонні та відновлювані), позики у формі обліку і застави векселів тощо.

Контокорент (iтал. conto coccentte – поточний рахунок) – єдиний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. Контокорент – це є поєднання позичкового рахунку з поточним, яке може мати дебетове та кредитове сальдо. Даний вид кредиту пов’язаний із задоволенням поточної потреби в позикових коштах і характеризується як короткостроковий. За наявності відповідної угоди видача такого кредиту здійснюється ніби автоматично, без аналізу причин виникнення потреби, що забезпечує оперативність її задоволення.

Банки інших країн (Англії, Канади, США та інших) використовують овердрафт як основну форму короткострокового кредитування. Овердрафт – це від’ємний баланс на поточному рахунку клієнта банку. При овердрафті банк надає кредит, видаючи клієнту гроші за чеком або оплачуючи його рахунки з поточного рахунку, понад той залишок, що є на рахунку, в межах встановленого ліміту. У результаті такої операції отримується від’ємний баланс, тобто дебетове сальдо – заборгованість клієнта банку. Онкольний кредит – це короткотерміновий кредит, який погашається за першою вимогою, видається, як правило, під забезпечення цінними паперами та товаром.

Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз. У якості критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер використання позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання; методи надання і способи погашення; характер і спосіб сплати процентів; число кредиторів.

Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться

за призначенням і характером використання позикових коштів:

– позики торгово-промисловим підприємствам;

– позики під нерухомість;

– споживчі кредити;

– сільськогосподарські позики;

– контокорентний кредит;

– кредит під цінні папери;

– кредити, пов’язані з вексельним обігом;

– міжбанківські кредити;

– кредити небанківським фінансовим установам;

– кредити органам влади.

За характером і способом сплати процентів виділяють позики з:

– фіксованою процентною ставкою;

– плаваючою процентною ставкою;

– платою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики);

– сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції.

З метою зменшення ризику недоодержання прибутку або уникнення збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції та при видачі кредитів на тривалий строк, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і, звичайно, співвідносяться з рівнем облікової ставки Національного банку України і темпами інфляції.

У більшості банківських кредитів процент сплачується через певний відрізок часу після їх видачі (як правило, 1 раз у місяць). Це так звані звичайні позички. На відміну від звичайних кредитів, надання дисконтного кредиту передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів).