Сторінка
5

Міжбюджетні відносини: стан і проблеми удосконалення. Порядок касового виконання бюджетів за доходами

Формування ринкової економіки передбачає її соціалізацію, тобто підпорядкування усіх ланок економічної системи реалізації соціальної функції держави – розвитку людини, її особистості, знань та інтелекту. Тому виробництво соціальних благ – найперше завдання держави, яка будує соціально-орієнтовану економіку. Цьому завданню відповідає і проголошена у Основних напрямках бюджетної політики на 2005 рік мета такої політики – фінансове забезпечення реалізації стратегічних цілей Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Такими цілями є підвищення рівня державних соціальних стандартів надання державних і суспільних послуг та зниження рівня бідності в країні.

Позитивні зміни у фінансуванні соціальної сфери позначені вже у Державному бюджеті України на 2004 рік, який сформований винятково на нових принципах, що логічно продовжують політику щодо покращання якості життя населення і економічного зростання. Якщо розглянути так званий “зведений соціальний бюджет”, у склад якого входять видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, духовний і фізичний розвиток, то його питома вага складе більше половини всього бюджету. Уперше соціальні пріоритети виписані безпосередньо у Закон про Державний бюджет окремими статтями: “Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні” (сума видатків 12630,0 млн. грн.), “Охорона здоров’я населення України” (2650,5 млн. грн.), “Освіта населення України”(6294,8 млн. грн.), „Розвиток наукового і науково-технічного потенціалу України” (1463,0 млн. грн.), “Духовний розвиток в Україні”(649,7 млн. грн.), „Фізична культура і спорт в Україні” (256,7 млн. грн.), „Житлово-комунальне господарство”(563,6 млн. грн.). Також вказано, за якими пріоритетними напрямками передбачено бюджетні призначення.

У Державному бюджеті на 2004 рік затверджено перелік захищених статей витрат загального фонду державного бюджету, серед яких: оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів, забезпечення продуктами харчування, трансферти населенню (стаття 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”).

Такі дані свідчать про посилення соціальної спрямованості державної політики. Характерно, що для економіки України на нинішньому етапі властива значна децентралізація виконання соціальних зобов’язань держави.

На сьогодні більшість соціальних функцій держави передано для забезпечення на регіональний та місцевий рівень. У видатках місцевих бюджетів у 2003 році найбільшу питому вагу займала сума видатків на освіту, охорону здоров’я, культуру, мистецтво, засоби масової інформації, фізичної культури і спорту (53,3%), соціальний захист і соціальне забезпечення громадян (18,2%). Отже, більше 70% видатків місцевих бюджетів спрямовуються на виконання державних функцій. Тобто соціальна сфера передана для забезпечення регіонам, місцевим бюджетам.

Тому у соціальній сфері весь обсяг діяльності державних відомств, міністерств, служб, місцевих державних адміністрацій – це децентралізоване виконання соціальних зобов’язань центру. Основні об'єкти соціальної сфери адміністративно-територіальних утворень є суб'єктами державних інтересів і централізованого управління. Стратегічний напрям державної політики у соціальній сфері – це максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів.

Посилення значимості соціальної складової місцевих бюджетів – вимога часу. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повною мірою відповідальні за виконання державних функцій у соціальній сфері, як і своїх власних.

Зарубіжний досвід засвідчив, що власні кошти місцевих бюджетів мають спрямовуватися на забезпечення суто місцевих потреб. А видатки соціальної сфери мають фінансуватися закріпленими джерелами доходів, тобто загальнодержавними коштами, і також трансфертами.

Фінансувати видатки соціальної сфери за рахунок коштів місцевих бюджетів, як вже зазначалося, не дозволяє надто низька база місцевого оподаткування. Отже, на місцевому рівні виникає проблема нестачі коштів і водночас проблема ефективного розподілу наявних ресурсів. Органи місцевого самоврядування потребують розширення фінансової бази для здійснення покладених на них функцій. А фінансування видатків соціальної сфери за рахунок трансфертів має на меті знаходження такого розміру міжбюджетних трансфертів, який був би прийнятним для забезпечення економічної самостійності регіонів.

У період 1998-2003 року частка державних трансфертів у загальних доходах місцевих бюджетів збільшилась з 14,95 до 33,7%. Значну частину трансфертів складають субвенції на соціальні потреби. Перше місце серед офіційних трансфертів належить дотаціям вирівнювання – близько половини всіх трансфертів, але вони надходять до бюджетів територіальних одиниць і населених пунктів, які є дотаційними (де вони можуть складати четвертину-третину надходжень). Це не сприяє збільшенню фінансової самостійності місцевих органів влади і самоврядування.

За перший квартал 2004 року у повному обсязі згідно із розписом профінансовано дотацію на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами у зв’язку із нерівномірністю мережі бюджетних установ, субвенцію на виплату допомоги сім’ям із дітьми, малозабезпеченим сім’ям та інвалідам з дитинства і дітям інвалідам, субвенцію на надання пільг та субсидій населенню, субвенцію на будівництво і придбання житла військовослужбовцям та ін.

Необхідно зазначити, що поки не здійснені вагомі кроки у вирішенні соціальних питань відносно суттєвого збільшення мінімальної заробітної плати, визначення конкретного графіку її поетапного підвищення з метою наближення до прожиткового мінімуму, збільшення сум соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення.

Відсутність чітких перспектив законодавчого оформлення можливостей наповненості місцевих бюджетів породжує пошуки місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування можливостей самостійного наповнення бюджетів у рамках чинного законодавства.

Деякі елементи нинішньої моделі міжбюджетних відносин застаріли і стримують соціально-економічний розвиток на місцях. Змінити ситуацію можливо лише шляхом узгодження реформи міжбюджетних відносин із загальною логікою змін у відносинах “держава-регіон”. Так, в Основних напрямах бюджетної політики на 2005 рік зазначено, що і надалі необхідно продовжити вдосконалення міжбюджетних відносин, виходячи з динаміки фінансово-бюджетних та соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць і розробити методику вартісної оцінки мінімальних стандартів основних послуг, надання яких держава делегує органам місцевого самоврядування.