Сторінка
4

Бюджетне планування та прогнозування, напрямки їх удосконалення

Новий підхід дає також можливість обчислити показники ефективності реалізації окремих завдань, сприяє ефективності розподілу й використання бюджетних коштів, встановленню пріоритетів і визначенню доцільності окремих видатків бюджету.

За нових підходів до формування бюджету відрізняється також і звітність. У бюджеті за програмами складаються піврічні і річні звіти у синтетичному й аналітичному вигляді. Останнє є порівнянням кількості витрачених коштів з установленим раніше обсягом виконання окремих завдань. У традиційному бюджеті звітність полягає у порівнянні здійснених фактично витрат із затвердженими за окремими розділами, статтями бюджетної класифікації. Така інформація небагато говорить про те, що було зроблено за витрачені кошти. Завдяки звітності у бюджеті за програмами можна порівнювати виконання подібних завдань за окремі роки.

Програмування бюджету пов'язане з необхідністю визначити результативність програм. Будь-яка спроба кількісно оцінити результативність програми спрямована на те, аби створити основу для оцінки ефективності діяльності щодо виконання даної програми.

Донедавна поняття ефективності використовувалося для визначення співвідношення між витраченими ресурсами і одержаними результатами. Воно визначало взаємозв'язок між виробництвом товарів, послуг, а також іншими результатами діяльності, і ресурсами, використаними для їх виробництва на запланованому рівні. Це дещо звужений підхід до поняття ефективності, яке відрізняється від поняття ефективності асигнувань, що грунтується на розмірах витрат. Така ефективність вважається досягнутою, якщо вартість будь-якого одержаного продукту зведена до мінімуму шляхом використання такого поєднання чинників виробництва, коли жодне із них не можна замінити іншим без збільшення витрат. У найшир-шому розумінні, коли звертається увага на витрати і суспільну корисність, ця ефективність вважається досягнутою у тому разі, якщо забезпечено задоволення споживача.

Що стосується співвідношення ефективності і результативності, то поняття ефективності має вужче тлумачення. Результативність охоплює не лише ефективність, а й якість товарів і послуг, а також організацію праці.

Оцінка ефективності у широкому розумінні включає три методи: аналіз співвідношень, регресійний аналіз і аналіз пакета даних.

Аналіз співвідношень дає змогу здійснювати порівняння з даними, досягнутими в попередні роки щодо певних цілей, порівняння з діяльністю аналогічної організації чи зіставлення альтернативних підходів для досягнення тих самих результатів. Обмеженість цього методу полягає в тому, що він не може відобразити чинники, що впливають на управління організацією порівняно з іншими подібними організаціями або зі структурою управління цією ж організацією в різні періоди.

Регресивний аналіз має ширше застосування. Він пов'язує результат із комплексом чинників виробництва і пояснює зміни в одному комплексі з урахуванням змін одного чи кількох елементів в іншому. Як і при аналізі співвідношень, основний недолік полягає в тому, що досягнуті результати не дають належного пояснення причинних зв'язків. Крім того, ефективність за допомогою цього методу оцінюється з точки зору відхилень від середньої величини, а не найкращої результативності.

Третій підхід — аналіз пакета даних вивчає співвідношення між ресурсами і результатами в організації з точки зору максимальної ефективності, досягнутої передовими організаціями. Недоліком цього методу є те, що при виборі "передових" організацій не може бути повної об'єктивності і, що найважливіше, по суті передбачається постійне зростання ефективності за рахунок збільшення масштабів виробництва. У державному секторі ця модель не може широко використовуватися, оскільки в такому разі існував би значний попит на виділення великих коштів, тому що кожний такий приріст, безумовно, приводив би до підвищення ефективності порівняно зі звичайними масштабами виробництва.

Із трьох вищеназваних методів лише аналіз співвідношень має властивості, що роблять його найдоступнішим для застосування на практиці.

Формування й виконання бюджетних програм потребує кількісної їх результативності. Показники результативності мають відповідати встановленій меті і завданням програми. Ці завдання мають бути конкретними, розукрупненими і так чи інакше піддаватися кількісній оцінці. У такому контексті ці показники мають слугувати містком між завданнями, виділеними ресурсами і продукцією організації. Ці показники мають бути спрямовані на те, щоб орієнтувати керівництво на забезпечення більшої продуктивності і краще виконання завдань. Суспільство воліє знати, як ефективно використовувалися бюджетні кошти. При цьому необхідно визначити критерії для проведення порівнянь. Без цього показника виконання програм відображатиме лише те, що зроблено, не даючи ніяких критеріїв оцінки раціональності й доцільності зусиль. Тому можна використовувати такі критерії: стандарти, норми, нормативи; часові ряди даних; альтернативні підходи, тобто порівняння за подібними установами у межах одного міністерства чи відомства з іншими країнами.

Результативні показники можна згрупувати за типами: 1) показники витрат; 2) показники продукту; 3) показники ефективності; 4) показники якості.

Прикладом результативних показників за бюджетними програмами, які належать до загальних функцій державного управління, можуть бути (див. Таб. 1).

Таблиця 1.