Сторінка
12

Бюджетне планування та прогнозування, напрямки їх удосконалення

На сьогодні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазначених показників не має достатнього наукового обґрунтування. Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове підґрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обґрунтована система мобілізації коштів у розпорядженні держави задля фінансового забезпечення її економічного й соціального розвитку та здійсненні регулятивної функції. Причому регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності. Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилась неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначенні бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень. На сьогодні очевидним є те, що створення ефективної системи доходів справа дуже складна.

Для удосконалення бюджетного планування слід забезпечити більш ефективне використання інституту місцевих податків і зборів. Місцеві податки і збори в Україні запроваджені Декретом Кабінету Міністерства України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 року. Декрет встановив 17 місцевих податків і зборів. Верховна Рада України Законом про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України від 17 червня 1993 року додатково запровадила ще один місцевий податок. А Законом України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994 року встановлено 16 місцевих податків і зборів. Крім того, Законом України від 17 вересня 1999 року дозволено запроваджувати місцевий збір за право використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов'язаних із Їх .діяльністю, у центральній частині населеного пункту і будинках, що є .пам'ятниками історії та культури.

В Україні слід розробити і прийняти новий Закон про місцеві податки і збори. Треба розширити їх перелік і повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження місцевих податків.

Разом з тим, немає .сумніву, що досягти при цьому позитивних результатів дозволить лише вдосконалена податкова система, забезпечення стабільного і оптимального оподаткування. Лише з вирішенням цих питань можна буде розраховувати на підвищення ролі бюджетної системи України у створенні фінансового середовища, що в свою чергу сприятиме прискоренню розвитку ринкових відносин, забезпеченню макроекопомічної рівноваги.

Зараз у Верховній Раді розглядається проект Бюджетного кодексу України. В ньому передбачається вирішення окремих проблем. Зокрема, приведено у відповідність із статтею 143 порядок формування обласних і районних бюджетів. В проекті кодексу зазначено, що доходи обласного та районного бюджетів формуються за рахунок:

- трансфертів з державного бюджету;

- коштів, що передаються з бюджетів самоврядування інших рівнів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм по об'єктах, що спільно використовуються, а також коштів, що передаються для утримання ради;

- коштів для реалізації об'єктів власності;

- благодійних внесків та пожертвувань.

Таким чином, обласні і районні бюджети позбавляються власних джерел доходів, тобто закріплених за ними платників податків і зборів, повністю залежатимуть від державного бюджету та бюджетів самоврядування нижчого рівня, від їх доходної бази.

Слід розробити правовий механізм та основні принципи міжбюджетних відносин. В першу чергу, мова йде про законодавче врегулювання політики вирівнювання фінансово-економічних можливостей "бідних" і "багатих" територій. Таке вирівнювання має місце у всіх країнах, але здійснюється воно, як правило, на основі певних принципів і процедур. В Україні це питання розв'язується на основі суб'єктивних двосторонніх домовленостей центру і територій.

Нагальна проблема, яку слід розв'язати в цьому контексті - встановлення законодавчого порядку і використання дотацій, субсидій і субвенцій наданих, із державного бюджету місцевим бюджетам України. Мають бути також визначені критерії, на основі яких та чи інша територія може порушувати клопотання про надання їй дотацій, субсидій і субвенцій із Державного бюджету України. Основою розробки таких критеріїв має стати баланс фінансових ресурсів території, наступні податкові надходження на душу населення відповідної адміністративо-теритоіальгюї одиниці.

Крім того, доцільно у складі Державного бюджету України утворити фонд субсидій і субвенцій. Формування такого фонду може здійснюватися на основі спеціальних обов'язкових відрахувань з місцевих бюджетів.

ВИСНОВКИ

В умовах складних економічних перетворень змін зазнали всі сфери життєдіяльності суспільства, всі галузі та види діяльності . Сьогодні держава не може в повній мірі забезпечити виконання своїх функцій. Однією з них є проблема бюджетного планування.

В результаті проведеного дослідження слід відзначити, що бюджет у системі планів посідає центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюджет, будучи центральною ланкою фінансової системи, повинен забезпечувати усі розподільчі процеси в Україні. Тобто бюджет як основний фінансовий план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл за основними напрямками на відповідні цілі згідно з соціально-економічною політикою держави.

Слід відзначити, що у зв”язку з нестачею власних доходів у переважній більшості бюджетів при складанні та затвердженні цих бюджетів великого значення у їх збалансуванні надають бюджетному регулюванню. Адже, саме воно відбиває економічні відносини пов”язані з територіальним розподілом та перерозподілом національного доходу для забезпечення необхідними коштами розвитку та соціального захисту населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць.