Сторінка
1

Державний кредит та державний борг: економічний зміст, аналіз формування та покриття, напрями розв’язання боргової проблеми в Україні

_

ЗМІСТ

Вступ .2

1. Економічний зміст державного кредиту та державного боргу .4

1.1. Державний кредит у системі кредитних відносин 4

1.2. Державний борг. Його суть та види 13

2. Аналіз формування та покриття Державного боргу України 15

2.1. Аналіз динаміки державного боргу України 15

2.2. Державний борг України 17

3. Напрями розв’язання боргової проблеми в Україні 21

3.1. Міжнародний досвід врегулювання боргових проблем 21

3.2. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень .22

Висновки 28

Список використаної літератури 30

Вступ

Держава як суб'єкт економічних відносин для покриття своїх витрат залучає не тільки доходи бюджету, але і додаткові, сформовані на позиковій основі, фінансові ресурси. Унікальним спосіб їхнього одержання виступає державний кредит, що виражає відносини між державною і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду (поряд з бюджетом) у руках держави. У даному випадку держава виступає позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами.

З історії відомо, що уряд Росії ще на початку вісімнадцятого століття прибігав до послуг державного кредиту для покриття своїх витрат. Саме тоді з'явилися перші державні позики, хоча істотними і відносно регулярним джерелом надходжень у скарбницю почали виступати лише із середини вісімнадцятого століття. В умовах феодальної Росії основними внутрішніми кредиторами були монастирі і церква. Однак поступово соціальна база державного кредиту розширилася: позикодавцями ставали купці, промисловці, іноді землевласники. Уряд брав гроші на добровільній основі під забезпечення державним майном. Однак нерідко позики надавалися й у примусовому порядку.

У цей час сформувалися наступні форми і види державного кредиту:

· державні позики - внутрішні і зовнішні;

· випуск казначейських зобов'язань;

· вилучення засобів у казенних банків.

Поступово найбільшим боржником банківської системи стає царський уряд. ДО 1861 р. державний борг складав значну суму - 1264 млн. карбованців. Виплата погашень і відсотків по позиках досягла 50 млн. карбованців. Чи майже 15% бюджетних витрат. (2(

Історія державного кредиту показує, що причиною оформлення позикових операцій виступає наявність бюджетного дефіциту. Випробуючи потребу в додаткових фінансових ресурсах, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це є цілком виправданим кроком, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного будівництва негайно, без чекання надходження звичайних бюджетних доходів.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

1. Економічний зміст державного кредиту та державного боргу.

1.1.В умовах розвитих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур і засобу населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду, поряд з бюджетом, у руках держави. При здійсненні кредитних операцій усередині країни держава звичайна є позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте держава може виявитися й у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішнім фінансовому житті по лінії використання казначейських позичок.

Особливість державного кредиту складається в зворотності, терміновості і платності наданих у борг засобів.

Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи в їх додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають засобу бюджету. Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного негайно без чекання надходження звичайних доходів.

Проте в будь-якому випадку - і при бюджетному дефіциті, і при збалансованому бюджеті - позикові засоби не можуть вважатися доходами держави і відбиватися в дохідній частині бюджету. Засобу фонду державного кредиту повинні направлятися на покриття чи дефіциту додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. Недотримання цього може привести до серйозних негативних наслідків. Справа в тім, що усунення границі між поточними бюджетними доходами і позиковими засобами зменшує пильність уряду, спотворює представлення про його реальні фінансові можливості. При цьому може відбуватися фінансування суспільних потреб при впевненості в повному фінансовому благополуччі, хоча фактично розвиток йде на дефіцитній основі і за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної системи.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин попадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона держкредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платника податків не збігається з навкруги власників державних цінних паперів.