Сторінка
3

Державний кредит та державний борг: економічний зміст, аналіз формування та покриття, напрями розв’язання боргової проблеми в Україні

Варто мати на увазі, що положення про антиципацію бюджетних доходів має обмежена дія. При благополучному фінансовому положенні держава за допомогою кредитних відносин мобілізує засобу для продуктивного їхнього чи використання рішення визначених соціальних задач. У випадку вкладення засобів у конкретні виробничі об'єкти кожен позиковий карбованець буде існувати у виді реальних виробничих фондів і сприяти створенню засобів для погашення державного боргу, що утворився, не відволікаючи для цієї податкові платежі населення і підприємств.

У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах :

1. державні позики;

2. звертання частини внесків населення в державні позики;

3. запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду;

4. казначейські позички;

5. гарантовані позики.

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску державних цінних паперів : облігацій, казначейських зобов'язань і ін. Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по витіканню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, державу зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з чи відсотками виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Вона позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент її погашення і на неї нараховуються відсотки. Однак реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути чи вище нижче встановленого номінального відсотка. Це обумовленно тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Дане відхилення називається курсовою різницею і залежить від ряду факторів. До їхнього числа, зокрема, відносяться величина доходу, виплачуваного по позиці, рівень позичкового відсотка, час покупки облігації, ступінь насиченості фондового ринку державними цінного папера, привабливість умов випуску приватних цінних паперів, стан господарської коньюнктури, ступінь довіри населення уряду.

Вільне котирування облігацій державних позик на фондовій біржі є механізмом обліку усіх факторів, що відбиваються на курсовій ціні процентних паперів. Функціонування повноцінного фондового ринку, що неможливий без високого ступеня ліквідності дохідних паперів, сприяє подоланню негативного психологічного фактора. Останній складається в настороженому відношенні позичкодавців до державних кредитних операцій; він породжений відходом від вимог законів розвитку фондового ринку і порушення державою своїх зобов'язань; примусовим розподілом позик, різким обмеженням ліквідності цінних паперів держави, заморожуванням державного боргу і т.п.

Усуненню відомої недовіри позичкодавців до кредитних операцій держави сприяє розмаїтість умов випуску позик по термінах. Якщо держава орієнтується тільки на тривалі кредитні операції, то це утрудняє залучення в покупку облігацій вільних коштів короткострокового і середньострокового характеру, а також змушує подумати потенційного кредитора про доцільність вкладення і довгострокових заощаджень.

Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і волею звертання. Засобу від продажу облігацій направляються в бюджет, позабюджетні чи фонди на спеціальні цілі. Засобу від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, чи виграшів не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути або вільного обігу або з обмеженим колом обігу. Казначейські зобов'язання мають тільки обмежене коло обігу і реалізації тільки серед населення.

Державні внутрішні позики класифікують по декількох ознаках. По праву емісії вони поділяються на що випускаються:

а) центральним урядом;

б) республіканськими урядами;

в) місцевими органами влади.

Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик центральним урядом. Заборгованість республіканських і місцевих органів влади є як правило, незначною.

По ознаці власників цінних паперів позики можуть підрозділятися на реалізовані тільки серед населення (наприклад, Державна внутрішня виграшна позика 1982 року), серед юридичних осіб (державна внутрішня 5%-ва позика 1990 року) і універсальні, тобто призначені для розміщення серед фізичних і юридичних осіб.

У залежності від форми виплати доходів виділяють:

а) процентні позики;

б) виграшні позики;

в) процентно-виграшні позики;

г) безпрограшні позики;

д) безпроцентні (цільові ) позики.

Власники боргових зобов'язань процентної позики одержують твердий доход щорічно шляхом оплати чи купонів один раз при погашенні позики шляхом нарахування відсотків до номіналу цінних паперів (без щорічних виплат). Прикладом процентних боргових зобов'язань є казначейські зобов'язання держави й облігації 5%-ї позики 1990 року. По виграшних позиках весь доход власники облігацій одержують у формі виграшів у момент погашення облігацій. Доход виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тим, що потрапили в тиражі виграшів. Прикладом виграшної позики є Державна позика 1982 року. Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш упаде на кожну облігацію. В даний час процентно-виграшні і безпрограшні позики в нашій країні не випускаються. Безпроцентні (цільові) позики не передбачають виплату доходів власникам облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки цілком не задовольняється. Прикладом безпроцентної державної кредитної операції є державна цільова позика 1990 року. Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг, здійснення робіт з охорони навколишнього середовища, фінансування інших заходів, у яких зацікавлене населення адміністративно-територіальної одиниці.