Сторінка
4

Використання засобів народної педагогіки у всесторонньому вихованні дошкільнят

Українська іграшка стала цінним надбанням не тільки національної, а й світової культури. Дзвінкоголосі свишики, веселі ляльки, фігурки тварин, птахів, музичні інструменти, знаряддя праці та чимало інших предметів, виготовлених з найрізноманітніших матеріалів, оздоблених розписом, рельєфним декором, приваблюють і дітей, і дорослих.

Отже, слід поповнити ігротеки дитячих садків достатньою кількістю ігрового матеріалу, виготовленого народними майстрами з Опішні, Яворова, Одеси, Києва та інших міст України. Обов’язково сподобаються малечі гуцульськісопілки й знамениті яворівські візочки, пташки на гойдалках та театральні іграшки Г. Карнаук, зокрема чудовий набір театральних ляьок “Ходить гарбуз по городу”, ляльки М. Грибанової, Г. Моринської, Т. Світлицької . Назріла гостра потреба провести виготовлення зразків української народної інрашки у промислове виробництво, зберігши простоту форми, різноманітність сюжетних задумів, барвистість кольорів і зробивши їх доступними всій дітворі.

Вважаю за необхідне звернути увагу на ще один важливий момент: наявність фабричних іграшок аж ніяк не повинна призвести до забуття тардиційної народної саморобки. Не з бідності, як дехто твердить, у трудових сім’ях усіляко заохочують дітей до цього, а з педагогічних міркувань: і справа для дитячих рук, і засіб художнього розвитку.

Дошкільники люблять грати в добре знайомі народні ігри, якими вони розважаються вдома з іншими дітьми й охоче переносять їх в дитячий садок. Це природне прагнення заслуговує на всіляку підтримку, оскільки участь у таких іграх сприяє розвитку винахідливості й витримки, загартовує організм, формує моральні якості, викликає інтерес до народної творчості. Педагог, підтримавши ініціативу вихованців, може скоригувати гру з урахуванням специфіки вікової групи й використовувати одну й ту саму з поступовим ускладненням.

У систему застосування у дошкільних закладах здобутків української етнопедагогіки включають також емоційну сферу, представлену народною деонтологією і пов’язану з максимально можливим перенесенням здорового сімейного мікроклімату в обстановку дитячого садка. Це виявляється у підтримці родинних звичаїв, у доброзичливій взаємодопомозі і чуйному, важному ставленні до дітей.

Малюкам імпонує все те, що нагадує їм домашній уклад.

Вони хочуть бачити і відчувати материнську турботу вихователів, прагнуть, щоб взаємини між дітьми будувались так, як між братами й сестрами в сім’ї, щоб панували в групі злагода і доброта. І якщо дитячий садок не став дитині другим рідним домом, справжнього із сімейною педагогікою не може бути.

Високий ефект у морально-етичному вихованні дітей дає використання українського мелосу, танців, живопису. У пісенному репертуарі нашого народу чимало чудових зразків, прийнятних для різного віку, починаючи від найменших, для яких провідною і незамінною є колискова пісня. Малятами з особливою емоційністю сприймаються пісеньки-забавлянки “Потягусі-потягусі”, “Ладки-ладусі”, “Сорока-білобока”, “Тосі-тосі”, та інші, у кожній наступній групі діти оволодівають складнішими народними музичними творами: співають “Прилетіла зозуленька”, “Ой ходить сон коло вікон”, танцюють під українські народні мелодії “Дрібушечки”, “Ой лопнув обруч”, “Стукавка” .

Барвиста палітра народного декоративно-прикладного мистецтва розкривається перед дошкільнятами на заняттях з декоративного малювання, аплікації, художній творчості. Високий результат дає ця робота, коли вона має підсумкові віки у вигляді фольклорних дитячих свят та фестивалів. Тут найбільш повно та яскраво пропагуються серед їх учасників народні пісні, ігри та розваги, деламація тощо, супроводжувані виставками іграшок, саморобок, малюнків вишивок, аплікацій та інших виробів, а також предметів побуту населення даної місцевості. До програм дитячих розваг входить також народний гумор. Значний інтерес у дітей викликають ранки “Казки за казкою”, участь у самодіяльному ляльковому театрі за мотивами народних казок, зустрічі із знавцями фольклору, народними оповіданнями, майстрами.

Доступні розповіді про доленосні віхи на шляху розвитку рідного народу, про його боротьбу, способи відродитися й стати у рівень з іншими народами викличуть інтерес у дошкільників, будуть сприйняті з розумінням на заняттях з ознайомлення з навколишнім світом та художньої літератури. Адже коли кобзарі співали про сиву бувальщину, послухати їх сходились і старі, і малі, й зерна народної мудрості падали на благодатний грунт дитячої душі. Старші дошкільники цілком спроможні сприймати певні історичні знання. У період відродження національної самосвідомості доречно сягнути з ними витоків стародавньої Русі – часу заснування Київської держави русинів, пращурів українців, перегорнути сторінки історії багатостраждальної України – боротьби проти татаро-монгольського поневолення, національно-визвольного руху українського козацтва, трагедії січових стрільців, українського селянства, інтелігенції тощо. Ознайомити дітей з історичними подіями, що відбувалися в часи Київської Русі, можна за допомогою “Історії України для дітей” Антіна Лотоцького, яка друкується в журналах “Дошкільне виховання”. Як розвиток цих подій можуть сприйматися і минулі революційні і сучасні соціальні процеси. Так, з’явиться логічний зв’язок між історією та сучасністю, виявиться ще один вагомий аспект суспільних подій, про які зараз полемізують. В органічній єдності з історією народу стануть зрозумілими образи деяких історичних осіб, які відіграли принципову роль в долі українців. Історичний підхід зумовить також потребу ознайомлення дітей з національною символікою: спочатку, пов’язаною з природою України (вербою, калиною), а потім з її державним устроєм, історією (тризуб). Зараз розробляється і систематизується багато занять, спрямованих на вирішення даної проблеми. Однією з цих розробок є система занять О. Макаренка, викладача Кременецького педучилища, під загальною рубрикою “Роде наш красний”.

Велике застосування народна педагогіка має на заняттях формування уявлень про природу. Адже саме на цих заняттях вихователь знайомить дітей з народним календарем, прислів’ями, приказками, прикметами. Візьмемо для прикладу прислів’я та приказки, пов’язані з окремими місяцями. Які вони точні, поетично соковиті і влучні! Слухаємо їх та переконуємось в мідрості нашого народу. Треба бути справді геніальним, щоб сказати так: “Хвала і січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний” або “Питає лютий – чи добре взутий, бо прийде марець та вхопить за палець”. Тут і образ, і характерна ознака місяця, і поетична рима, що так важливо для особливостей сприймання дошкільниками певних природних явищ, обміркування природно-наслідкових зв’язків в природі.

Чи, скажімо, народні назви місяців. Скільки народила їх багата уява і які вони цікаві та мудрі! За кожною такою накличкою впізнаєш найхарактернішу вдачу місяця (“снігогін”, “груднотрус”, копень”, “березозіль”) і, що цікаво, жодна з них не повторюється.

Народні свята. Вони вносять особливий колорит в життядитячого садка, приносять масу позитивних емоцій, виховують естетичні смаки, знайомлять з певними явищами. Кожне свято чи обряд безпосередньо пов’язані з природою, хліборобським заняттям, сподіванками на щедрий врожай і статки, родинну злагоду. Вихователь повинен звернути увагу на закономірність: взимку, коли хлібороб мав найбільше відпочинку, їх святкували частіше, а весною і влітку – рідше, бо треба було, насамперед, дбати про врожай. Педагоги повинні пояснити дітям, що новорічні колядки та щедрівки, посівання зерном оспівують щасливий рік, що минув та закликають новий, з усілякими гараздами, веснянки та гаївки – пробудження природи, благословення весни, вана Купала – молодість і красу, а зажинки та обжинки ущедрюють землю за багатий врожай і возвеличують працьовиті руки, що виростили його.