Сторінка
6

Аналіз проблеми самовиховання учнів 1-4 класів

Виховання звички працювати починається з елементарного самообслуговування. Зважаючи на фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, елементи самовиховання доцільно пов'язувати з рухливими іграми. Ні в якому іншому виді діяльності не проявляється стільки самостійності, невтомності, товариськості й самовизначення, як у грі. А.С. Макаренко неодноразово підкреслював значення гри у формуванні особистості дитини. «Гра, -- говорив він, -- має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба.Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте». К.Д. Ушинський зазначав, що «для дитини гра -- дійсність», під час гри дитина «пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж творіннями». Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного віку гра має неоціненне значення. Неухильне підкорення правилам гри вже є самовихованням. Для самовиховання молодших школярів не менш важливим є емоційність гри. У більшості справ, якими вони займаються завжди є елементи гри, і це цілком природно, у цьому знаходить своє відображення особливість психіки дітей. У стимулюванні молодших школярів до самовдосконалення дійовим засобом є змагання: «хто краще? хто спритніше? хто швидше?» Таке змагання повинно сприяти вихованню товариської взаємодопомоги, колективізму, розвиткові почуття відповідальності за честь колективу. У молодших школярів дуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що може негативно позначатися на їх характері, тому педагогові, підсумовуючи гру чи змагання, слід вдаватися до оцінки колективу в цілому. Важливо, зокрема, оцінювати колектив за суспільно корисну працю. Всі види діяльності молодших школярів -- навчання, праця, ігри, виконання громадських доручень, спостереження за природою, ведення календаря погоди тощо -- при вмілому педагогічному керівництві стають засобами самовиховання дітей. Знаючи позитивні риси і недоліки кожного учня, вчитель допомагає учням відповідно розподіляти свої громадські доручення. Водночас він спрямовує діяльність кожного учня на виховання в собі тих рис, яких йому не вистарчає, спостерігає за самовихованням, дає поради. Колективна оцінка має великий вплив на кожного. Малюки -- завжди щирі, не скривджуючи когось, вони висловлюються на чистоту. Така громадська оцінка вчинків окремих учнів не викликає в них образи.

Прямо чи опосередковано оцінка товаришів переходить у самооцінку і, таким чином, позитивно впливає на всю діяльність школяра. Та цим справа не обмежується. Адже вдруге і втретє вчитель порадить Колі, як стати чесним, Сашку -- що треба зробити для подолання боягузтва, як стати хоробрим, Петру -- як виробити працьовитість, перебороти лінощі. Учитель слідкує за тим, як виконують діти його поради, активно спрямовує їх поведінку. Діти й самі добирають для себе засоби самовиховання. Самовиховання молодших школярів, отже, обмеженої віковими та індивідуальними особливостями, воно має елементарний характер. Проте правильне педагогічне спрямування роботи дітей над собою набагато підсилює виховний вплив педагогів, створює в дітей моральну перспективу повсякчасного самоконтролю. Надалі, в підлітковому та юнацькому віці, елементи роботи над собою переростають в усвідомлену систему самовиховання, самовдосконалення. Професійні знання педагога дозволяють йому пізнати вихованця «у всіх відношеннях»: «з усіма слабкостями і у всій величі, з усіма його буденними дрібними потребами і з усіма його великими духовними вимогами» (К.Д. Ушинський). Тобто, особистість, будучи, як уже зазначалось, метою, результатом, суб'єктом процесу виховання, -- це завжди конкретна дитина з індивідуальним життєвим досвідом, характерними лише для неї особистісними проявами, з певним рівнем розвитку задатків і здібностей, включена до конкретної системи людських відносин. Водночас кожен вихованець, володіючи унікальними, лише йому властивими якостями (індивідуальністю), виявляє ряд типових якостей, обумовлених віком, статтю, соціальним оточенням, регіоном, у якому він живе тощо. Знаючи «людину в сім'ї, суспільстві, серед народу, людства і наодинці зі своєю совістю .», «спонукальні причини найбрудніших і найвищих діянь», педагог зможе «черпати в самій природі людини засоби виховного впливу .» (К.Д. Ушинський).

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси: 1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе. 2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого. 3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» -- плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування. Займаючись самовихованням, К.Д. Ушинський розробив для себе спеціальні правила, які виступали в ролі програми його саморозвитку: 1. Спокій цілковитий, у крайньому разі -- зовнішній. 2. Прямота у словах і вчинках. 3. Обдуманість дій. 4. Рішучість. 5. Не говорити про себе без потреби жодного слова. 6. Не гаяти часу несвідомо; робити те, що треба, а не те, що трапиться. 7. Витрачати час тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастями витрачати. 8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіти у вчинках. 9. Ніколи не хвастати тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде. 10. Нікому не показувати цього журналу. Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній. Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка -- прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам'яті; логіка -- наука про закономірності, форми мислення; евристика -- наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру. Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін. У кожному віковому періоді існують особливості й можливості самовиховання, знання яких необхідні для педагогічного керівництва цим процесом. Уже в дошкільному віці проходить активна соціалізація особистості, формується ставлення до себе, самостійність, наслідування стає більш усвідомленим, створюючи передумови для переходу до елементарного самовиховання. Властивість молодших школярів наслідувати старших ставить на перше місце роль особистого прикладу вчителя в їх самовихованні. Вчитель для них -- вищий авторитет. Він займає в житті малюка виняткове місце. Великий вплив на молодшого учня мають і ровесники Малюки швидко сприймають кращі якості товаришів -- витриманість, наполегливість, сміливість і т. п. Так само значна частина порушень дисципліни в молодших класах є результатом сліпого наслідування товаришам -- зачинателям порушень. У молодшому шкільному віці, порівняно з дошкільним, виховний вплив примушування набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, поряд з вимогливістю до дітей, дбають про розвиток у них самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратись у хороших і поганих вчинках, діях. Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного віку гра має неоціненне значення. Неухильне підкорення правилам гри вже є самовихованням. Для самовиховання молодших школярів не менш важливим є емоційність гри. Отже, самовиховання молодших школярів, обмежене віковими та індивідуальними особливостями, має елементарний характер. Проте правильне педагогічне спрямування роботи дітей над собою набагато підсилює виховний вплив педагогів, створює в дітей моральну перспективу повсякчасного самоконтролю. Надалі, в підлітковому та юнацькому віці, елементи роботи над собою переростають в усвідомлену систему самовиховання, самовдосконалення.