Сторінка
8

Вплив проблемного навчання на пізнавальну активність і самостійність молодших школярів

Майбутнє освіти знаходиться в тісному зв’язку з перспективами проблемного навчання. І мета проблемного навчання широка: засвоєння не тільки результатів наукового пізнання, але і самого шляху процесу отримання цих результатів; вона включає ще і формування пізнавальної самостійності учня і розвитку його творчих здібностей (крім оволодіння системою знань, умінь, навичок і формування світогляду).

Отже, проблемне навчання – це сучасний рівень розвитку дидактики і передової педагогічної практики. Вчитель створює проблемну ситуацію, направляє учнів на її рішення, організовує пошук рішення. Таким чином, у дитини утворюються нові знання, вона опановує новими способами дії.

Трудність управління проблемним навчанням полягає в тому, що виникнення проблемної ситуації – акт індивідуальний, тому від учителя потрібне використання диференційованого і індивідуального підходу.

Проблемна ситуація спеціально створюється вчителем шляхом застосування особливих методичних прийомів:

вчитель підводить школярів до суперечності і пропонує їм самим знайти спосіб її розв’язання;

висловлює різні точки зору на одне і те ж питання;

пропонує класу розглянути явище з різних позицій;

спонукає учнів робити порівняння, узагальнення, висновки з ситуації, зіставляти факти;

ставить конкретні питання (на узагальнення, обгрунтування, конкретизацію, логіку міркування);

визначає проблемні теоретичні і практичні завдання;

ставить проблемні завдання (з недостатніми або надмірними початковими даними; з невизначеністю в постановці питання; з суперечливими даними; з свідомо допущеними помилками; з обмеженим часом рішення; на подолання психічної інерції й іншим).

Для реалізації проблемної технології необхідний:

відбір найактуальніших, сутнісних завдань;

визначення особливостей проблемного навчання в різних видах учбової роботи;

побудова оптимальної системи проблемного навчання, створення навчальних і методичних посібників і керівництва;

особливий підхід і майстерність учителі, здатні викликати активну пізнавальну діяльність дитини.

Виходячи із завдань початкової школи, виділяють основні функції проблемного навчання. Їх ділять на загальні і спеціальні.

Загальні функції проблемного навчання:

засвоєння учнями системи знань і способів розумової і практичної діяльності;

розвиток пізнавальної самостійності і творчих здібностей учнів;

формування основ світогляду.

Спеціальні функції:

виховання навичок творчого засвоєння знань (застосування логічних прийомів або окремих способів творчої діяльності);

виховання навичоктворчого застосування знань (застосування засвоєних знань у новій ситуації) і вміння вирішувати учбові проблеми;

формування і накопичення досвіду творчої діяльності (оволодіння методами наукового дослідження, вирішення практичних проблем і художнього відображення дійсності).

Проблемне навчання не може бути однаково ефективним в будь-яких умовах. Практика показує, що процес проблемного навчання породжує різні рівні як інтелектуальних утруднень учнів, так і їх пізнавальної активності і самостійності при засвоєнні нових знань або застосуванні попередніх значень у новій ситуації.

Залежно від характеру взаємодії вчителя і учнів виділяють чотири рівні проблемного навчання:

рівень несамостійної активності – сприйняття учнями пояснення вчителя, засвоєння зразка розумової дії в умовах проблемної ситуації, виконання учнем самостійних робіт, вправ відтворюючого характеру, усне відтворення;

рівень напівсамостійної активності характеризується застосуванням попередніх знань в новій ситуації і участь школярів у пошуку способу вирішення поставленої вчителем проблеми;

рівень самостійної активності – виконання робіт репродуктивно-пошукового типу, коли учень сам вирішує по тексту підручника, застосовує попередні знання в новій ситуації, конструює, вирішує задачі середнього рівня складності, доводить гіпотези з незначною допомогою вчителя і так далі;

рівень творчої активності – виконання самостійних робіт, що вимагають творчої уяви, логічного аналізу і здогадки, відкриття нового способу вирішення учбової проблеми, самостійного доказу; самостійні висновки і узагальнення, винаходи, написання художніх творів.

Ці показники характеризують рівень інтелектуального розвитку учнів і можуть застосовуватися вчителем як видимі результати просування учня в учбовому розвитку, отримання зворотної інформації.

Основними причинами, що заважають успішно використовувати переваги проблемних методів у навчанні та розвитку молодших школярів, є недостатня обізнаність учителя з критеріями добору навчального матеріалу, змістом і способом підготовки до активної участі в ній, слабке володіння методикою моделювання і керівництва проблемними методами (метод проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний) метод і дослідницький).

Щоб усунути ці перешкоди, проаналізуємо підручники з мови для початкових класів: логічну структуру навчального матеріалу; зв’язок з раніше набутими знаннями та способами дій; наявність об’єктивних суперечностей у змісті або між опорними і новими знаннями.

Аналізуючи програмний матеріал з рідної мови в початкових класах, ми виявили, що є достатня кількість понять, правил і завдань, при вивченні яких можна використовувати проблемне навчання. У 2 класі виділені наступні теми: «Текст. Поняття про текст», «Уявлення про типи текстів», «Речення як група зв’язаних мiж собою слiв,що виражають закiнчену думку», «Спостереження за основними ознаками речення», «Вправи на переконструювання речень, різних за метою висловлювання (розповiдне у спонукальне і питальне та навпаки)», «Змінювання іменників (без уживання терміна) за зразком: один – багато», «Велика буква в іменах, по батькові та прізвищах людей», «Велика буква у кличках тварин», «Велика буква у назвах міст, сіл, вулиць, річок», «Уявлення про спільнокореневі слова і корінь слова».

Оскільки навчальний матеріал у початкових класах розміщений за концентричним принципом, то у 3 класі повторюватимуться теми, які можна пояснити за проблемним методом. Крім того, є ще кілька тем, до яких можна застосуватит цей метод. А саме: «Основні правила культури спілкування. Слова ввічливості», «Розвиток уявлень про текст. Тема і мета тексту. Заголовок», «Спостереження за ознаками художніх, науково-популярних та ділових текстів», «Звертання і розділові знаки у спонукальних реченнях», «Спільнокореневі слова. Корінь слова», «Вправи на розрізнення синонімів, спільнокореневих слів та форм того самого слова», «Спостереження за вимовою слів з ненаголошеними [е], [й]. Правило написання слів з цими звуками», «Загальне поняття про іменник (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні). Іменники, що означають назви істот та назви неістот», «Загальне поняття про прикметник (питання, значення, роль у реченні)», «Змінювання прикметників за числами у сполученні з іменниками», «Загальне поняття про дієслово. Зв'язок дієслова з іменником у реченні», «Спостереження за роллю дієслів у реченнях і тексті. Дієслова-синоніми і антоніми».