Сторінка
7

Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Ігри розвивають мислення, кмітливість, збагачують увагу учнів, спонукають їх до пошуку, активізують клас під час вивчення нового і закріплення вже вивченого матеріалу. Гра - творчість, гра - праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосере­джуватися, мислити самостійно, розвивається потяг до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться, - пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас уяв, понять, розвивають (фантазію, зорову пам"ять. Навіть найпасивніші з учнів включаються в гру з великим бажанням, докладаючи зусилля, щоб не підвести товаришів по грі. Процес гри, її результати часто спонукають деяких учнів замислитися, які прогалини є в їхніх знаннях та як їх ліквідувати .

Усі структурні елементи гри між собою взаємозв"язані: без ігрового задуму, ігрових дій, без правил гра втрачає свою специфічну форму. Поєднання всіх елементів гри та їх взаємодія підвищують організованість, ефективність гри, приводять до бажаних результатів.

Під час гри учні, допомагаючи один одному, значною мірою самостійно набувають нових знань. Але необхідно уважно стежити за збере­женням інтересу школярів до гри, бо засоби і способи, які підвищують емоційне ставлення до гри, впливають на виконання дидактичного зав­дання. При цьому математичний аспект гри виводиться на перший план. Лише тоді гра виконуватиме свою роль у математичному розвитку учнів і вихованні їхнього інтересу до вивчення історії. Підтримуючи інтерес до гри, до предмета математики, одні й ті самі етапи гри треба варіювати.

У багатьох іграх в основу покладено принцип змагання, який підсилює емоційний характер уроку. Кращі результати гра приносить, коли змаган­ня відбувається між командами, а мотив змагання виражається в назві гри. Наприклад: «Історичний футбол», «Брейн-ринг», «КВК» та інші. При цьому учні прагнуть самі добре виконати завдання і спонукати до цього своїх товаришів, стають уважними, зосередженими, дисциплінованими.

Ігрові форми уроків варто широко використовувати як засіб навчан­ня, виховання і розвитку. Гра вчить бути витриманим і у важкі хвилини боротися до кінця. Організовуючи подібні уроки-ігри, доцільно продуму­вати такі питання методики:

■ мета гри: якими вміннями і навичками учні мають оволодіти;

■ кількість гравців;

■ які дидактичні матеріали і посібники потрібні для гри;

■ на скільки часу розрахована гра;

■ як з найменшими витратами часу ознайомити учнів з правилами гри;

■ як залучити всіх учнів до гри;

■ які висновки слід зробити в кінці гри.

В сучасних умовах важливість нетрадиційного уроку полягає в тому, що він підвищує ефективність навчання, зацікавлює учнів до вивчення нового матеріалу. Це зумовлює те, що у фаховій літературі, на сторінках періодичної преси, на засіданнях методичних об’єднань шкіл, на наукових конференціях ВНЗ розглядають ці важливі для теорії та практики початкової освіти питання. Сьогодні відбуваються дискусії щодо визначення сутності нетрадиційних уроків та цінності такої форми занять у навчанні.

Отже, в умовах зміни педагогічної парадигми нетрадиційний урок як своєрідне педагогічне явище бурхливо розвивається, постійно набуваючи нових рис. Він – дитя перебудови суспільства і школи, і доля його пов’язана з долею цього процесу. Я вбачаю у використанні нетрадиційних форм і методів навчання можливість зробити процес на­вчання цікавим та всепоглинаючим; створити у дітей робочий настрій; допомогти подолати труднощі в засвоєнні навчального матеріалу.

Всі ці завдання можна реалізувати за допомогою проведення нетрадиційного уроку, розбавити традиційний навчальний процес чимось новим, цікавим,ще невідомим для учнів, і цим самим дати їм поштовх для дослідження певної проблеми.Найкраще це можна зробити, використавши саме прийом гри.

Основний позитивний момент від сукупності цих процесів полягає в тому,що учні відчувають себе першовідкривачами, науковцями, самостійно роблять висновки, вирішують важливі проблеми.

Дидактична гра на уроці історії як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань

Ігровий стан – це ознака, що характеризує специфічне, емоційне відношення учнів до запропонованої вчителем ігрової навчальної діяльності. Це складний психолого-педагогічний феномен учбово-емоційного стану учнів. Уміння викликати у школярів бажання брати участь у дидактичній грі і педагогічно грамотно управляти динамікою психологічного стану учнів на уроці історії входить у число найбільш важливих аспектів діяльності вчителя.

Ігрове спілкування як складова частина учбової гри також належить до важливих її складових, адже в процесі учбового спілкування відбувається розв`язання проблемних і пізнавальних завдань, з яких, власне, і складається дидактична гра. І, нарешті, ігрова навчально-педагогічна діяльність, під якою ми розуміємо сам процес учбової гри, активне співробітництво вчителя і учнів. Вона породжується специфічною сумою пізнавальних і психологічних потреб (грати цікаво, сам по собі інтерес до гри як до захоплюючої форми діяльності служить могутнім стимулом активного включення у пізнавальний процес, у пошук). Урок для учнів як традиційна, звична для них форма учбової діяльності, ніби припиняє свої існування, трансформується у щось захоплююче і цікаве. Традиційна його сутність перетворюється на ігрове спілкування та ігрову навчально-педагогічну діяльність. Учні отримують величезні можливості для творчості, активного навчального спілкування, узагальнення і систематизації учбового матеріалу, інтенсивного інтелектуального розвитку. Вчитель же, не втрачаючи своєї традиційної ролі на уроці, разом з тим перетворюється в організатора гри, консультанта-порадника, арбітра. Це, безумовно, ставить принципово нові, підвищені вимоги до рівня професійного мислення вчителя історії, гуманізує його взаємовідносини з учнями, сприяє створенню атмосфери націленості на інтенсивну навчально-ігрову роботу. Дидактична гра вимагає від вчителя значної інтелектуально-емоційної напруги, динамізму, мобілізації особистісного творчого потенціалу, необхідності створення власної технології організації і проведення учбових ігор. Спільна навчально-ігрова діяльність педагога і учнів є за своєю сутністю творчою діяльністю, для якої характерні: значна емоційна піднесеність, стійкий пізнавальний інтерес, висока інтенсивність засвоєння знань.

Дидактична гра, якщо вона детально продумана і добре організована, завжди цікава, захоплююча як для учнів, так і для вчителя, надає їм можливість для певного випробування себе, своїх можливостей, стимулює до подолання тих чи інших навчальних труднощів. Їхнє долання сприймається учнями як особистий успіх і, навіть, як відкриття своїх творчих, пізнавальних можливостей.