Сторінка
1
У ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій. Останнє можливе лише за умови індивідуального підходу до кожної дитини. Індивідуалізація являє собою засіб, що дозволяє за рахунок організації освітнього процесу більш повно враховувати інтереси, схильності й здібності учнів, створювати умови для навчання школярів відповідно їх нахилів.
Початок теоретичного рівня розробки індивідуального підходу до учнів у навчанні пов'язаний із великим педагогом, одним з основоположників педагогічної науки і рідної школи, К.Д. Ушинським. Я.А. Коменський дав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні з індивідуальною. Значний унесок у розробку питань розвитку особистості, урахування закономірностей розвитку дитини, індивідуального підходу в навчанні й вихованні внесли такі педагоги, як В.Г. Бєлінській, М.Г. Чернишевський, М.О. Добролюбов, Х.Д. Алчевська, П.Д. Юркевич, М.Л. Толстой, М.Ф. Бунаков, В.П. Бехтеров. Прогресивні педагоги минулого індивідуальний підхід розглядають його як засіб просування кожного учня до нових рівнів розвитку.
На сучасному етапі розвитку педагогічної науки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема використання засобів індивідуального підходу для ефективності педагогічної роботи з учнями. Тому вивчення ефективності індивідуального підходу до учнів є важливим напрямом педагогічного дослідження.
Вказані вище обставини і зумовили вибір теми нашої науково-дослідної роботи: „Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи”.
Об’єкт: теорія та практика реалізації індивідуального підходу в історії педагогічної науки.
Предмет: Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи в сучасних вітчизняних закладах освіти.
Мета: на основі теоретичного аналізу психолого-педігогічної літератури узагальнити сутність індивідуального підходу в організації педагогічного процесу; охарактеризувати основні категорії дітей, які його потребують і організувати експериментальну роботу з вивчення ефективності реалізації даного підходу.
Завдання:
1. Висвітлити становлення і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки.
2. Охарактеризувати категоріальний апарат досліджуваної проблеми.
3. Визначити теоретичні аспекти індивідуалізації навчально-виховної взаємодії при роботі з обдарованими і творчими дітьми.
4. Виявити специфіку реалізації індивідуального підходу в педагогічній роботі з важкими дітьми.
5. Провести науково-дослідну роботу з вивчення можливостей використання індивідуального підходу у навчально-виховній роботі з учнями сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.
Досягнення поставленої мети і завдань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження, зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел; педагогічні дослідження, які включають: проведення дослідно-педагогічної роботи з вивчення ефективності застосування індивідуального підходу, систематизація і узагальнення передового педагогічного досвіду, педагогічне спостереження, бесіда.
Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки
Проблема індивідуальних особливостей учнів і можливостей урахування їх в навчально-виховному процесі не нова. Ще за часів стародавнього світу і середньовіччя вчителі стикалися з тим, що учні по-різному сприймали, засвоювали, запам'ятовували навчальний матеріал, проявляли неоднакове ставлення до пізнавальної діяльності, вольові зусилля. Але в умовах індивідуального навчання, коли педагогічна дія вчителя спрямовувалася тільки на одного учня, що знаходиться в колективі, була можливість ураховувати його індивідуальні можливості і здібності. В умовах розвитку і виникнення сучасного суспільства такий підхід виявився неприйнятним, оскільки вже не відповідав новому етапу розвитку соціо-культурного і економічного життя суспільства, поступившись місцем класноурочній системі. З її появою і виникло протиріччя між колективною формою навчання та індивідуальним характером засвоєння знань. З’явилася проблема індивідуального підходу до учнів в навчанні. Становлення і розвиток, розв’язання її відбувалося поступово: від простих правил, вимог ураховувати індивідуальні особливості учнів до виділення їх у відповідний дидактичний принцип.
Не ставлячи перед собою завдання висвітлювати повну історію даного питання, обмежимося лише аналізом основних етапів розвитку і вирішення проблеми, що розглядається нами.
Перший етап її вирішення зводився до розробки найзагальніших рекомендацій з вивченню і врахування індивідуальних особливостей учнів, реалізації цих порад.
Найперші вислови про необхідність упровадження індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи зроблені Я.А. Коменським, засновником класно-урочної системи. У "Великій дидактиці" він виступив проти індивідуального навчання за його загальний характер і показав необхідність поєднання організації індивідуальної і загальнокласної навчальної діяльності. Звертаючи увагу на доцільність організації загальнокласної навчальної роботи на уроці ("навчати всіх всьому") і, виходячи з принципу природовідповідності, Я.А. Коменський проводить цікаву паралель: "Сонце не займається окремими предметами, будь то дерево або тварина, але освітлює, зігріває і наповнює променями всю землю. Одними і тими ж променями воно освітлює все. Подібно до сонця вчитель повинен "поширювати свої промені на всіх учнів".
Клас є колективом дітей та їх здібностей різного характеру, що створює передумови для позитивного взаємовпливу, надання взаємодопомоги одними учнями іншим. Я.А. Коменський дав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні з індивідуальною, виступив проти того, що школа підводить усіх учнів під один шаблон, знеособлює їх. Розкриваючи конкретні шляхи індивідуального підходу до учнів, він дуже образно підтверджує ті ж самі думки.
Значний унесок у розробку питань розвитку особистості, урахування закономірностей розвитку дитини, індивідуального підходу в навчанні й вихованні внесли такі педагоги, як В.Г. Бєлінський, М.Г. Чернишевський, М.О. Добролюбов, хоча спеціально цими питаннями вони не займалися. У цей період навчання носило авторитарний характер, який усіляко пригнічував індивідуальність дитини. Поширеним було твердження про те, що природа людини зумовлює можливості виховання. В.Г Бєлінський стверджував, що природа щедро одаряє людей здібностями і даруваннями, створює, але не розвиває: цим опікується суспільство. Суспільство повинне забезпечити всім людям рівні однакові умови виховання, спрямованого на розвиток їх індивідуальних сил і здібностей.
М.Г. Чернишевський дає високу оцінку розумовим можливостям дітей, вимагає більшої уваги до кожної дитини окремо.