Сторінка
2

Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи

Як видно, революційні демократи не тільки висунули ідеї вивчення особистості дитини, її індивідуальних особливостей, але і зробили спробу дати практичні рекомендації по здійсненню індивідуального підходу до дітей, хоча всі вони були виведені емпіричним шляхом.

Початок теоретичного рівня розробки індивідуального підходу до учнів у навчанні пов'язаний із великим російським педагогом, одним з основоположників педагогічної науки і рідної школи, К.Д. Ушинським. Перш за все він вірив і стверджував, що знання, удосконалюючись, можуть перевершити межі людських сил. Основна умова успішного навчання дитини - урахування його вікових, психологічних особливостей. Загальні рецепти в навчанні не приведуть до успіху, тому що діти за своєю природою дуже індивідуальні. Закликаючи вчителів глибоко і всебічно вивчати індивідуальні особливості школяра. Йому належить ідея здійснення індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи класу, яка і зараз залишається відправною, основоположною, а також ідея поєднання колективних та індивідуальних форм учбової роботи школярів на уроці. У своїх працях К.Д. Ушинський дав психолого-дидактичне обґрунтування цього поєднання. Він стверджував, що спільна навчальна діяльність створює таку обстановку, при якій легше засвоювати факти і думки, що представляють значні утруднення при індивідуальній роботі, для кращої організації навчання пропонувалося об'єднати дітей, які відрізняються одними і тими ж особливостями, у невеликі групи. Розділити клас на дві групи, з яких одна сильніше за іншу, не тільки не шкідливо, стверджував К.Д. Ушинський, але навіть корисно, якщо наставник уміє, займаючись з однією групою сам, іншій дати корисну самостійну вправу.

У подальші роки вислови з питань індивідуального підходу до учнів ми знаходимо у Л.М. Толстого, та і ін. Вони по суті повторювали ті ж думки. Так, Л.М. Толстой стверджував, що всі учні можуть вчитися успішно, а відставання походить від того, що вчитель не звертає уваги на індивідуальні особливості учня і не приймає відповідних заходів до їх удосконалення. У характеристиці школяра його привертало все: як вони слухають вчителя, як відносяться до його слова, до змісту, що є їх творчими роботами, творами, де виявляються особисті риси учнів. Л.М. Толстой висловив цілий ряд методичних рекомендацій. Наприклад, для успішності навчання у вчителя завжди повинно бути під рукою готове роз'яснення того, що викликало труднощі в учня. Навчання буде успішним, на його думку, якщо робота пропускається через фільтр індивідуальної діяльності.

Вітчизняний педагог М.І. Пирогов, також засуджував "валовий" підхід до дітей, він вважав необхідним глибоке вивчення дитини.

Послідовники К.Д. Ушинського, Л.М. Толстого развивали передові ідеї М.Ф. Бунаков, І. Каптєрєв, В.П. Бехтеров та інші. М.Ф. Бунаков робив акцент в індивідуальному підході на природну основу, темперамент.

І. Каптєрєв дав психологічне обґрунтування групповим особливостям учнів на основі їх індивідуальних особливостей.

На думку П.Д. Юркевича, навчально-виховний процес має відповідати індивідуальній природі вихованців. Нехтування індивідуальністю дитини нівелює можливості її потенційного розвитку: „Діяти на вихованця, як на одиницю в масі, загальними методами, методами недостатньо. Це зробило б можливим хіба що управління дітьми, а не виховання їх."

„Навчання може бути справді доступним лише тоді, коли з поля уваги вчителя не випадає жоден учень. Це ставить школу перед необхідністю організації індивідуального підходу", - Алчевська Х.Д.

Багаторічним педагогічним досвідом було підтверджено, що кожному учневі притаманні свої, самобутні і неповторні риси та якості. Учні розрізняються індивідуальними властивостями нервової системи, темпераментом, нахилами, інтересами, здібностями, особливостями мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, життєвим досвідом, активністю у навчанні і громадському житті, темпами роботи, швидкістю засвоєння навичок, утворення звичок. Ці та інші особливості учнів були підгрунтям у педагогічній роботі С.Ф. Русової.

Теорія А.С. Макаренка врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання. Слід підкреслити, що формуючий колектив і виховуючі відносини у ньому він вимагав „індивідуального корективу”, який розумів, як встановлення кожної окремої індивідуальності, що є важливим аспектом особистісно-орієнтованого виховання.

Не можна не відмітити, що багато педагогічних ідей того часу, не дивлячись на їх прогресивність, були історично обмежені і односторонні. В основному, індивідуальний підхід розглядався як дія вчителя на одиночку-учня.

Нові соціальні, економічні і політичні умови поставили по-новому і питання про роль, призначення школи і виховання в житті суспільства. У нових соціальних умовах індивідуальний підхід до учнів став розглядатися як педагогічний принцип на рівні соціального, педагогічного і психологічного експерименту. Значне поглиблення і різносторонні аспекти в розгляді принципу індивідуального підходу до учнів у навчанні починаються з 50-х років. Ця проблема стає в центр уваги вітчизняної дидактики і психології.

Вона розглядалася в тісному зв'язку із завданнями, поставленими суспільством перед народною освітою, і провідними проблемами подальшого вдосконалення змісту, методів і організаційних форм навчання.

Активно стали досліджуватися такі аспекти проблеми індивідуального підходу до учнів в навчанні: як засобу підвищення ефективності навчання (М.Д. Сонін), пізнавальної активності і самостійності (І.Е. Унт, Є.С. Рабунський, Н.І. Попова), з погляду способів організації фронтальної, групової і індивідуальної роботи що вчаться (Л.П. Книш, Т.М. Миколаєва), використання програмованого підходу до учнів (А.А. Аукум, Р.А. Данілочкіна, І.П. Іванов, М.І. Красногорський), індивідуальний стиль діяльності (В.С. Мерлін, Е.О. Клімов).

Індивідуальний підхід направлений на створення у кожного учня ділового настрою, збудження інтересу до даного уроку. Тому, якщо в учня погане самопочуття, йому необхідно виразити співчуття, дати добру раду і надати необхідну допомогу, при поганому настрої - проявити чуйне відношення, моральну підтримку, постаратися відвернути увагу і привернути до колективної роботи класу.

Також в широкому плані проведено дослідження індивідуального підходу до учнів як найважливішої умови підвищення ефективності навчання М.Д. Соніним. Ним розглянуто здійснення індивідуального підходу до учнів при підготовці до уроку, під час проведення уроку і в позаурочний час. Індивідуальний підхід при підготовці до уроку повинен полягати в тому, щоб на підставі передбачення можливих утруднень при сприйнятті нових знань передбачити, кого про що запитати, кому дати індивідуальне додаткове завдання, які заходи будуть проведені найбільш відстаючим учням, що мають деякі пропуски в знаннях; які питання, які індивідуальні завдання можна буде запропонувати учням-відмінникам, щоб вони не нудьгували на уроці. Окрім цього, відзначає автор, необхідно знати характер, темперамент учня, його здібності та інтерес, зокрема до даного учбового предмету. М.Д. Сонін указує на деякі можливості індивідуального підходу до учнів при викладі нового учбового матеріалу .