Сторінка
10

Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

На уроках у 6 класі ми рекомендується проводити ігри двох рівнів.[19;С.40-43].Перший рівень - вчитель готує прості запитання до класу. Клас поділений на три - вчитель готує прості запитання до класу. Клас поділений на три команди.

Другий рівень дидактичних ігор, який рекомендується застосовувати у 6 класі – це понятійно-хронологічні вікторини, в ході яких учні повинні не лише назвати, а й пояснити, що об`єднує складові частини завдання, що у них є спільного.

Отже,спільна навчально-ігрова діяльність педагога і учнів є за своєю сутністю творчою діяльністю, для якої характерні: значна емоційна піднесеність, стійкий пізнавальний інтерес, висока інтенсивність засвоєння знань.

Дидактична гра, якщо вона детально продумана і добре організована, завжди цікава, захоплююча як для учнів, так і для вчителя, надає їм можливість для певного випробування себе, своїх можливостей, стимулює до подолання тих чи інших навчальних труднощів. Їхнє долання сприймається учнями як особистий успіх і, навіть, як відкриття своїх творчих, пізнавальних можливостей.

Поки ми не можемо навчати кожного школяра за індивідуальним учбовим планом кроком у цьому напрямку могло б бути врахування групових інтересів і можливостей учнів, забезпечення кожній групі оптимального темпу просування у засвоєнні знань, формування умінь і навиків. Саме в цьому і полягає сутність використання дидактичних ігор як ефективного засобу інтенсифікації учбового процесу, невикористаного резерву активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

Застосування дидактичних ігор у процесі навчання історії дозволяє зосередитися на головному – на конкретному учню. Особистісний підхід до кожного школяра – одна із провідних ідей використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі, що визнає за учнем активного суб`єкта, учасника і творця навчально-виховного процесу, партнера на уроці.

Методика використання рольових ігор на уроках історії

Через гру загалом і рольові ігри проходять майже всі люди. Важко знайти дівчинку, яка хоча б раз не грала в «доньки- матері», школу чи лікарню, хлопчика,який ніколи не був ні колишнім відважним воїном, ні доблесним генералом.

Рольові ігри, у тому сучасному розумінні,в якому є зараз, з'явилися порівняно недавно, але можна зазначити низку їх попередників. Насамперед, це популярні в 1920-30-ті роки суди над літературними героями, які давали можливість хоч трохи «побути в шкурі» того чи іншого літературного героя. Іншим попередником рольових ігор слід назвати воєнізовані ігри на місцевості «Зірниця» і «Орлёнок». Такі ігри стали прообразом полігонних рольових ігор. Третій попередник рольових ігор - позашкільні підліткові об'єднання.

Термін «рольова гра» дуже багатозначний. У даному розділі ми розглянемо рольову гру як: «процес створення ігрового світу з зануренням до нього гравця як самостійної особистості». А тепер розглянемо це визначення детальніше.

Ігровий світ може відбивати реальний світ, і може не відбивати його, будучи світом умовно історичним чи вигаданим організаторами гри. Однак у кожному випадку він має бути цілісним. Багато людей наївно вважають, що досить буде задати початкову ігрову ситуацію, але практично цього дуже мало. І тут, гра припиниться, щойно можливості заданої ситуації вичерпаються. Ігровий ж світ є безліччю органічно пов'язаних між собою етапів та ситуацій. Створити його, зрозуміло, важче, ніж окрему ситуацію, але це окупається багатством ігрових можливостей. Чим продуманіший задум ігрового світу, тим більше в гравців можливостей самореалізуватися у ньому. Природно, світ, нехай навіть фантастичний, може бути достовірним для гравців, інакше гра просто не отримається.

Цей умовний світ створюється у процесі гри, а не до її початку, у його створенні беруть участь всі гравці, незалежно від ролі. Саме тому «неігрова поведінка», тобто, відступ від правил гри у ігровому світі, може каратися-дискваліфікацією.Це сприятиме підтримці дисципліни.

Істотна умова для створення ігрового світу - повне занурення гравців у гру. Той, хто дотримується цієї умови, може обігрувати суворо задані особисто йому формальні ситуації,не прикладаючи до цього особливих зусиль.

Сторонні глядачі в гру не допускаються чи ігноруються гравцями. Кожен гравець вибирає роль зі складу задуманих і запропонованих організатором гри, у нашому випадку це учитель історії. При цьому гравець має право самостійного вибору, що може бути обмежено організатором гри та можливостями самого гравця (позбавлений голосу або слуху, чи інші вади.). Якщо бажаної гравцем ролі по списку задуманих організатором немає,або вона зайнята, можна зробити заміну.

У процесі створення ігрової ситуації значущою є кожна роль, оскільки чим різноманітніші ролі, чим краще вони зіграні, тим повнішою й цікавішою є гра. Двох однакових ролей не повинно бути, як і не буває двох однакових людей реальному житті. І взагалі, чим повніше соціально та психологічно втілюється роль, тим вище оцінюється гравець. Отже, обрана роль стає потужним стимулом до самовиховання. «Для хорошого виконання ролі книгаря треба вміти добре читати і писати. Паладин повинен демонструвати високі моральні якості й наочно показувати приклад служіння Богу, а власниця замку мусить бути жіночна і прекрасна, щоб дати привід оспівати їх у поетичних творах, але при цьому хазяйновита, інакше вся її сім'я (команда гравців) залишиться голодною і не зможе прийняти повноцінної участі у грі».

До речі, багато гравців, яким подобаються обрані ролі, продовжують дотримуватися в повсякденні: архіваріус призбирує книжки. «Чудові ельфи» очищають від сміття найближчу лісопаркову смугу. Новим такий виховний прийом вважати важко, що втім анітрохи не применшує його ефективності, - вже буддійські ченці вимагали від бажаючих узяти імена стародавніх героїв, щоб наслідувати їх у повсякденному житті.

Класифікацію рольових ігор проводять за різним ознаками. Вони діляться на класи залежно від способу їх створення і проведення, по рівням складності й по цільовій ознаці. Наводимо один із варіантів класифікації рольових игор.

Виділивши три основні види: виховні, освітні і розважальні гри, неможливо провести чітку межу між ними. Кожна гра чогось вчить і виховує певні риси в гравців. І кожна рольова гра поки що є засобом проведення дозвілля, тобто має розважальний характер, крім мабуть, ділових ігор,про які ми поговоримо трохи згодом. Проте, вже можна розділити розважальні ігри (учасники яких, переважно, мають на меті відпочити таким нетрадиційним способом), і освітні (організатори яких ставлять собі завдання передати гравцям певні знання і набути навички). У цьому: «ігровий стиль навчання найбільш продуктивний, оскільки дає можливість створювати історичні, політичні, етнографічні і технічні моделі, а рішення ігрових завдань є досягненням мети для гравців і организаторів».

За джерелом створюваної у процесі гри ситуації рольові гри можна розділити на дві основні групи: літературні, історичні. Не варто забувати, що у чистому вигляді ці типи ігор мало зустрічаються. Літературні рольові гри мають чітко зазначене літературне джерело (одне, рідше кілька). Історичні рольові гри можуть мати, а можуть не мати літературно- художніх описів. Їх основні джерела - історичні і лінгвістичні нариси, серйозні наукові праці. Приклад - рольова гра «Суд над Сократом». За рівнем свободи гравців рольові гри можна розділити на: театральні і творчі. У театральних іграх наперед відомий основний хід сюжету.Тому основні зусилля гравців скеровуються на відтворення цього сюжету з можливо більшою реалістичністю. У творчих рольових іграх заздалегідь заданого сюжету немає, а є лише початкова ситуація, хоча іноді навіть і її може не бути.