Сторінка
9

Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

Створені на сьогоднішній день системи дидактичних ігор забезпечують доцільне співвідношення фактичного, узагальнюючого, теоретичного матеріалу і формують умови активної розумової діяльності груп-команд.

Існуюча на сьогодні система організації роботи вчителя і учнів на уроці перетворює процес навчання на взаємодію вчителя і окремих учнів; школярі функціонально зв`язані з вчителем, але не між собою. У результаті в учнів формується комплекс “одинокості в колективі”, байдужості до успіхів чи невдач своїх товаришів.

Активне впровадження в учбовий процес дидактичних ігор вводить у методику викладання історії принципово іншу структуру взаємовідносин на уроці, сприяє утвердженню на уроках колективності як одного з найважливіших елементів функціональних і міжособистісних відносин, отже сприяє вихованню учнів. Участь у дидактичних іграх стимулює учнів співвідносини свої інтереси, прагнення і дії з колективними, дозволяє глибше усвідомити свої зв’язки з однокласниками, тобто здійснює активний виховний вплив.

У цих умовах учбово-ігрова діяльність дійсно стає колективною, тобто виникає ефект колективності. По ходу дидактичних ігор створюється такий морально-психологічний клімат, при якому формуються колективні зв`язки, залежності, спільна відповідальність і командна думка. Створюється ситуація, коли всі повинні активно працювати на спільних командний результат. Ніхто з членів групи-команди не може не працювати, оскільки цим самим він підведе своїх товаришів. Кожен працює в повну силу своїх здібностей, робить все можливе для загального успіху команди і в той же в той же час досягає особистого успіху. Це і є ефективною реалізацією найважливішого виховного принципу – виховання через колектив і в колективі .

Застосування дидактичних ігор дозволяє по-новому подивитися і на контроль в процесі навчання. Традиційно контроль на уроці здійснює вчитель. При цьому він виходить із психології керівника, а учні із психології підлеглості. У цих умовах учні не несуть моральної відповідальності за результат учбової діяльності своїх товаришів. Результати гри оцінюються в балах (від 1 до 12). Перемагає та команда, яка набрала найбільше балів. Що ж стосується окремих учнів, то кожен з них отримує бали індивідуально.

Аналізуючи практику застосування дидактичних ігор на уроках історії ми дійшли висновку, що найбільший ефект вони дають у тому разі, коли вони побудовані як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань.

Уже перші спроби системного застосування у навчанні історії дидактичних ігор поставили перед нами завдання: як навчити учнів під час розв`язання ігрових проблемно-пізнавальних завдань способам самостійного пошуку шляхів ефективного вирішення поставлених завдань; як розвинути і сформувати уміння своєчасно помічати і виправляти свої помилки, критично перевіряти власні погляди.

Значення ігрових проблемно-пізнавальних завдань як структурної основи дидактичних ігор полягає в тому, що:

а) їх розв`язання завжди приводить до систематизації, узагальнення і закріплення вивченого учбового вченого учбового матеріалу;

б) масштаб постановки ігрового проблемно-пізнавального завдання детермінує рівень дидактичної гри, чим складнішим є ігрове проблемно-пізнавальне завдання, тим ефективнішим є його дидактичний вплив на формування пізнавальної активності і самостійності учнів;

в) навчально-ігрова діяльність активізує проблемно-пізнавальну спрямованість учнів на пізнання нового.

Використання проблемно-пізнавальних завдань допомагає також створенню навчально-ігрової перспективи. Ігрове перспективне проблемно-пізнавальне завдання, тобто завдання найбільш загальне для ряду часткових завдань, дозволяє, по-перше, визначити перспективну навчально-ігрову мету; по -друге, створити проблемну ситуацію, тобто забезпечити усвідомлення і прийняття цієї мети.

У завданні, як складовому елементі учбової гри, повинна бути умова у вигляді вихідних даних, і питання, що фіксують шукане. Умова і питання співвідносні і зв`язані між собою таким чином: вони містять протиріччя, утворюють проблему, вказують напрям пошуку, що сприяє зняттю протиріч в ході правильного вирішення завдання. Ігрове проблемно-пізнавальне завдання – це такий різновид знань, який усвідомлюється учнями як “незнання про знання” і викликає потребу в пошуку нових знань або засобів їхнього здобування. Проблема, що закладена в ігровому проблемно-пізнавальному завданні, містить в собі протиріччя, вирішення котрого вимагає від школяра відповідних теоретичних знань і практичних дій, осмислення історичних подій і фактів, творчої і оціночної діяльності. Проте недостатня розробленість технології використання дидактичних ігор гальмує їхнє активне застосування. У практиці зазначеної діяльності нерозробленість технології використання ігрових проблемно-пізнавальних завдань виявляється в:

а) надто обмеженому включенні в учбовий процес ігрових проблемно-пізнавальних завдань;

б) безсистемності застосування ігрових проблемно-пізнавальних завдань;

в) ігноруванні значення мети,цілезастосування, перспективності навчально-ігрової діяльності для організації учбово-виховного процесу. Це перетворює проблему дидактичних ігор у значуще методичне явище, ставить на порядок денний завдання науково-методичної розробки механізму застосування дидактичних ігор як системи ігрових проблемно-пізнавальних завдань.

Крім того, навчально-ігрова діяльність, яка сприяє успішному засвоєнню знань і формуванню пізнавальних умінь і навиків, має організовуватись на прогностичних засадах. Здійсненню такої організації максимально сприяє використання ігрових перспективних проблемно-пізнавальних завдань. Застосування останніх дозволяє враховувати психолого-педагогічні закономірності процесу формування пізнавальної активності і самостійності учнів, а також забезпечити комплексне оформлення всіх її структурних елементів. Крім того, ігрові перспективні проблемно-пізнавальні завдання можуть охоплювати різний за обсягом навчальний матеріал, тобто відрізнятися рівнем перспективності, також можна варіювати способи постановки цих завдань і способи діяльності учнів в процесі їх розв`язання. Отже, можуть змінюватись умови застосування ігрових проблемно-пізнавальних завдань, що також є фактором, який визначає ефективність формування пізнавальної активності і самостійності учнів. Таким чином, формування пізнавальної активності і самостійності учнів у ході проведення з ними дидактичних ігор як якості особистості детермінуються взаємозв`язком змістовної і процесуальної сторін процесу навчально-ігрової діяльності і залежить від особливостей організації застосування на уроках історії дидактичних ігор.

Об`єктивно існуючі закономірності формування пізнавальної активності і самостійності учнів визначають вимоги, знання яких дозволяє удосконалювати процес формування зазначеної якості. Ці вимоги необхідно враховувати моделюючи майбутню діяльність школярів. Організація навчально-ігрової діяльності з урахуванням цих закономірностей і вимог дозволяє успіщно реалізовувати розвиваючу і освітню функції навчання, прогнозувати результати навчально-ігрової діяльності в цілому і в будь-якій ланці цілісного педагогічного процесу.