Сторінка
13

Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

Варіант В. Гра “Питання-відповідь”. Мета гри - повторення і закріплення пройденого матеріалу. Ця гра також проводиться в кінці уроку на протязі декількох хвилин. Асистенти роздають всім учням листки. Школярі по команді вчителя записують своє прізвище і формулюють будь-яке питання по пройденому матеріалі. (Наприклад: “Яка подія відбулася у 480р. до н.е.?, “Хто такий Ксеркс?”, “Коли відбулася битва під Фермопілами?”) Асистенти збирають листи паперу, перемішують їх і роздають знову. Учні, отримавши листок із запитанням, пишуть на другій стороні своє прізвище і відповідь на запитання. Асистенти через хвилину знову збирають листи, сідають за останню парту і оцінюють роботи. Частина відповідей зачитується і аналізується вчителем і школярами.

Така форма навчання відповідає психологічним особливостям школярів даного віку, відповідає їх пізнавальним потребам. Ігрова форма створює певний емоційний настрій, загострює мислительну діяльність школярів. В результаті матеріал краще засвоюється. Саме завдяки нестандартності таких уроків вдається сконцентрувати увагу більшості учнів на найбільш важливих питаннях курсу. Дані експерименту свідчать, що гра на уроках історії допомагає залучити всіх школярів до плідної роботи, наочно - показати їм необхідність глибоких і міцних знань, самоосвіти, сприяє розвитку їх творчої активності.

Динаміка гри повинна бути побудована на досягненні кожним гравцем певних цілей, тобто обов'язковою умовою гри є інтрига,яку повинен забезпечити вчитель-організатор.

В процесі рольової гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В цьому різновиді грі всі діти займають активну позицію. рольові ігри на уроках пов’язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають їх усне мовлення та логічне мислення.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Отже, як ми бачимо,слово “гра”, “грати” в українській мові багатозначне. У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ і беруть участь у навколишньому житті. Гра завжди виступає одночасно немовби в 2-ох часових вимірах: у теперішньому і майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радість, служить задоволенню актуальних невідкладних потреб, з другого спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій в майбутньому. І скрізь, де є гра, вирує здорове, радісне дитяче життя. Це добре розуміють сьогодні ті, хто успішно вирішує завдання навчання і виховання учнівської молоді.

Я поділяю точку зору тих вчених, які вважають дидактичну гру методом навчання, і вважаю за необхідне уточнити такий підхід. Сутність учбової гри як методу навчання проявляється насамперед у можливостях реалізації мети навчання, досягнення реальних результатів: знань, умінь і навичок, опанування досвідом творчої діяльності.Найбільш сильною методичною стороною дидактичної гри є використання її під час повторення, узагальнення і систематизації вивченого учбового матеріалу. Це положення в цілому і прийнято при розробці і використанні дидактичних ігор на уроках історії.

Таким чином доведено, що в процесі викладання історії в школі використання проблемно-пізнавальних завдань та рольових і дидактичних ігор є чи не найголовнішим чинником підвищення пізнавальної активності і самостійності учнів,вони служать базовою основою для перебудови всієї системи викладання історії в загальноосвітній школі.

І, нарешті-побудова демократичної України неможлива без створення людиною нової генерації, яка розуміє своє значення у розбудові громадянського суспільства, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрямок руху до сприйняття демократичних цінностей навіть у тому разі, якщо цей шлях буде тернистим. Вчитель історії, як ніхто інший бачить, який внесок робить його предмет у справу освіти молоді, виробленню яких знань і навичок він сприяє, які цінності він виховує. Тому йому необхідно насамперед критично і творчо осмислити, проаналізувати та оцінити власну культуру та субкультуру соціуму, до якої він належить, щоб визначити основні питання: „чого" і „як" я навчатиму учнів, в чому нам і допомагає, насамперед, прийом гри.

Відповідно,щоб ігрова діяльність на уроках проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі.

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.

4. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

5. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливе порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань. Вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Підсумовуючи вищесказаний матеріал, можна зробити деякі висновки,які полягають в тому,що нетрадиційні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції вчителя, дають змогу враховувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини.Використання нетрадиційних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, діти безпосередньо беруть участь у процесі навчання.

Ми бачимо,що пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об’єкти, які вивчаються на уроці.