Сторінка
6
недопущення порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;
здоровий спосіб життя (окремі необов'язкові види споживання, намагання раціонально харчуватися, намагання зменшити витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок);
посильна з власної ініціативи участь в екологічній діяльності. Виходячи з критеріїв та рівнів екологічної культури школярів, визначаються показники, за якими робляться висновки про результативність екологічного виховання:
підвищення якості екологічних знань;
переорієнтація, зміна мотивів та цінностей щодо навколишнього середовища;
дотримання правил поведінки у природі;
позитивні зміни у способі життя;
участь в екологічній діяльності.
Узагальненим показником ефективності екологічного виховання є підвищення рівня екологічної культури школярів. Остання є системним утворенням, що складається з таких компонентів, як:
екологічні наукові знання;
способи мислення;
риси світогляду;
відношення і моральні позиції;
практичні дії, які забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою;
підтримання збалансованого розвитку суспільства.
Отже, діагностика екологічного виховання - досить складний процес, де не можна обійтися методами анкетування, опитування, тестування. Такими методами можна скористатися тільки для вимірювання першого показника - підвищення якості екологічних знань. Щодо інших показників, то за допомогою цих методів можна отримати лише окремі дані. Адже нерідко учні досить добре обізнані з екологічними питаннями, вимогами до поводження в навколишньому середовищі (або інтуїтивно відчувають, чого від них чекає вчитель), тож дають грамотні відповіді на запитання анкет, добре орієнтуються в запропонованих тестами уявних ситуаціях. Та в повсякденній поведінці ці самі учні порушують екологічні вимоги, не турбуючись про можливі наслідки. Причина в тому, що їхні екологічні знання не перетворилися на особисто значущі мотиви і цінності, в екологічні поняття.
Використання методичних прийомів та засобів для ефективного формування та розвитку екологічних понять
Комплексний аналіз наукової й методичної літератури засвідчив, що проблемою екологічної освіти й виховання школярів займалися В.В. Вербицький, А.С. Волкова, Т.П. Дементьєва, А.Н. Захлєбний, І.Д. Звєрєв, В.А. Ігнатова, А.Н. Некос, Г.П. Пустовіт, І.Т. Суравегіна, І.Ф. Харіна, В.В. Червонецький та ін. Дослідженню методів і форм навчання та виховання присвячено роботи І.Я. Лернер, І.С. Мар’єнко, І.П. Підласого, В.М. Плахотник, О.І. Пометун, Г.П. Пустовіта, В.О. Сластьоніна, Л.В. Тихенко, Г.І. Щукіної та багатьох інших. Методи й форми, використовувані в екологічній освіті й вихованні, розглядали у своїх наукових публікаціях В.В. Вербицький, І.Д. Звєрєв, О.В. Король, І.Г. Павленко, Г.П. Пустовіт, І.Т. Суравегіна, В.В. Червонецький та ін.
Теоретичний аналіз проблеми екологічної освіти й виховання школярів, показав, що основними їх напрямами є: екологічна освіта й виховання під час урочної діяльності, екологічна освіта й виховання в позакласній діяльності та екологічна освіта й виховання в позашкільній роботі. Сучасна педагогічна наука має широкий спектр форм, методів, педагогічних технологій, що сприяють реалізації екологічної освіти на уроках і в позаурочний час.
Розглянемо деякі з них, розподіливши їх на три блоки. До першого блоку належать форми, методи й засоби екологічного навчання й виховання, застосовувані під час урочної діяльності; до другого - форми, методи й засоби екологічного навчання й виховання, застосовувані під час позакласної й позашкільної роботи; до третього - форми, методи й засоби екологічного виховання, які могли би бути використані й потенційно ефективні під час туристських подорожей. Третій блок ми виділяємо окремо від позаурочної й позашкільної роботи, вважаючи, що туризм є фундаментальною базою екологічного виховання школярів, оскільки величезне значення в туристській діяльності має залучення учнів до вирішення місцевих екологічних проблем. Туристські подорожі вимагають від учнів уміння спостерігати й аналізувати, оцінювати екологічний стан природних об’єктів, простежувати й розуміти взаємодію природних компонентів, моделювати власну поведінку в природі. У процесі подорожей фахівець туристської галузі зобов’язаний використовувати всі можливості для екологічного виховання учнів, підвищення їхньої екологічної культури. Це можливо лише за умови використання ефективних форм і методів екологічного виховання. Форму навчання в цілому, й екологічного навчання в тому числі, слід розуміти як спеціальну конструкцію процесу навчання, характер якої обумовлений його змістом, методами, прийомами, засобами, видами діяльності учнів.
Існує кілька класифікацій форм навчання, в основу яких покладено різні критерії: за кількістю учнів (масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні); за місцем навчання: шкільні (уроки, робота на пришкільній ділянці, у лабораторії тощо) та позашкільні (домашня самостійна робота, екскурсії, заняття на виробництвах тощо); за тривалістю навчання (урок 45 хвилин, спарене заняття 90 хвилин, спарене укорочене заняття 70 хвилин, уроки без дзвінків, довільної тривалості). Установлено, що найпоширенішими формами екологічної освіти в школах під час урочної діяльності є: інтегровані уроки, уроки-подорожі, уроки-експедиції, лекції, конференції, семінарські заняття, дискусії, екскурсії, екологічні ігри, кіноуроки, розробка екологічних проектів, заняття з використанням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій в Інтернеті, мультимедійних та інтерактивних технологій. Розглянемо деякі з указаних форм більш детально. У навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл набула поширення така форма навчання, як екологічна гра. Під час цієї гри активність учнів зростає в багато разів, у дітей формуються вміння й навички екологічної спрямованості, гра постає потужним стимулом до внутрішньої пізнавальної мотивації. Екологічні ігри можуть бути настільними (екологічні кросворди, ребуси, чайнворди, лото тощо), також проводяться ігри-змагання, рольові ігри, ділові ігри тощо.
Однією з актуальних форм екологічного навчання й виховання в урочний час у сучасній школі є кіноурок. Основною перевагою такого уроку є те, що в процесі його проведення учні можуть не лише здобути екологічні знання, але й побачити конкретні екологічні ситуації, хоч і віртуально, але побувати в епіцентрі екологічних подій, катастроф, ознайомитися з екологічно безпечним технологіями, використовуваними на підприємствах, тощо.
Однією з цікавих форм сучасного екологічного навчання є "проектування", або "проектна діяльність". Вона становить собою виконання навчального проекту для узагальнення й інтеграції знань, здобутих за весь період навчання. Проектна діяльність - це організована цілеспрямована діяльність, результатом якої є отримання нової інформації. Навчання на основі проектної діяльності складається з таких етапів: визначення теми, мети й завдань проектів, комплектація групи учасників; творчий пошук ідей вирішення завдань проекту; отримання результату та його оцінка. Використання цієї форми навчання забезпечує впровадження теоретичних екологічних знань у практику. У процесі проектної діяльності виникають умови для взаємодії всіх її учасників, тобто для інтеракції, а також для здійснення конструктивного діалогу на всіх етапах виконання проекту. Проектування широко використовують в екологічній освіті, воно розвиває в учнів екологічне мислення, креативні якості, сприяє формуванню екологічного світогляду [9].