Сторінка
5
• самоповага й оптимістичний настрій дитини, підставою для якого є позитивні оцінки вихователем її дій і поведінки, є необхідною умовою її різнобічної активності, в процесі якої розвиваються загальні і спеціальні здібності;
• забезпечення умов і можливостей дня приємного, змістовного спілкування і в дитячому колективі, для занять різними видами діяльності сприяє розвитку пізнавальної й естетичної активності дитини, її здібностей;
• відповідне поєднання навчання і творчих пошуків самої дитини – необхідна умова, за якої розвиваються зацікавлення, інтерес до заняття, пізнавальні, естетичні й етичні якості сприймання, гнучкість і нешаблонність мислення, уміння і здібності. Добрим прикладом такої методики є розвиток здібностей до декоративного малювання, опрацьований О.О. Гроновою (Слов'янський педагогічний інститут);
• для розвитку творчих здібностей головне значення має сам процес діяльності дитини: експериментування, а не прагнення отримати кінцевий результат. Це мають усвідомлювати педагоги. Критичні оцінки діяльності, її результатів викликають стресові ситуації і стають на заваді прояву зацікавленої активності;
У психології і педагогіці стверджується думка про те, «що всі здорові діти обдаровані». Тому основна ідея шляхів визначення виховання обдарованих дітей полягає в тому, щоб забезпечити комплексний розвиток природної обдарованості. Саме в дитинстві необхідно приділяти увагу таланту дитини і не пригнітити, а розвинути його, допомогти малюку пізнати себе, розкритися з усіх своїх кращих сторін. Отже, задача дорослих – створити необхідні соціальні, психологічні, педагогічні умови для всебічного гармонійного розвитку обдарованої дитини, її духовного становлення, виховання культурної, обізнаної, творчої особистості, достойного громадянина своєї землі і Землі в цілому .
Таким чином:
1. Навчальний заклад повинен створити особистісно орієнтований простір для розвитку здібностей та реалізації творчих обдарувань кожного вихованця. З цією метою повинні реалізовуватися діагностичний, освітній, прогностичний та результативний компонент педагогічної діяльності.
2. Обдаровану дитину необхідно вводити до особистісно орієнтованого освітнього простору, побудованого на засадах розуміння, визнання і прийняття.
3. Створення умов для довірливого діалогічного спілкування оптимізує процес формування і становлення обдарованої особистості.
Зміст та особливості роботи вчителя з обдарованою дитиною
Модернізація національної освіти в Україні визначила необхідність розвитку інтелектуального, духовного потенціалу українського народу, вихід вітчизняної науки і культури на світовий рівень. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування української еліти.
То ж виявлення розумової обдарованості (інтелектуальної чи творчої), спеціальних здібностей у дітей, їх розвиток і реалізація є однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики. Обдарованість – складне, багатогранне явище. Кожна обдарована дитина – індивідуальність, що потребує особливого підходу.
Під час роботи з такими дітьми постійно виникають педагогічні й психологічні труднощі, обумовлені розмаїтістю видів обдарованості, зокрема віковою та прихованою, безліччю суперечливих теоретичних підходів і методів, варіативністю сучасної освіти, а також малою кількістю фахівців, професійно та особистісно підготовлених до роботи з обдарованим дітьми.
Саме діти з ознаками обдарованості вільно або мимоволі можуть створювати своєю поведінкою нестандартні ситуації, для вирішення яких «учительські» стереотипи не лише даремні, але навіть шкідливі як для дитини, так і для самого вчителя. Однією з причин виникнення подібних ситуацій є те, що, наприклад, унаслідок високого темпу інтелектуального розвитку обдаровані діти (а за великим рахунком і будь-які інші діти) усвідомлено або неусвідомлено вимагають до себе відношення як до повноправного суб'єкта учбової діяльності, спілкування і так далі. Тим часом один з найбільш поширених стереотипів традиційної учительської свідомості полягає в тому, що учень (саме тому, що він учень) початково розглядається як об'єкт педагогічної дії, але не як суб'єкт спільного освітнього процесу.
Це означає, що, працюючи з обдарованими дітьми, педагог повинен уміти вставати в позицію рефлексії до самого себе. Так, одним з основних психологічних принципів роботи з дітьми є принцип «прийняття іншого», згідно з яким учитель повинен спочатку приймати учня як індивідуальність зі своїми особливостями, що вже склалися.
Крім того, вчителеві важливо володіти даром навіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджувати з учнями партнерські стосунки; надавати дітям свободу вибору і прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнавальної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.
При виявленні дітей з неабиякими розумовими здібностями постає проблема: чому саме і як таких дітей взагалі навчати, щоб це сприяло їхньому подальшому розвитку? Оскільки обдаровані діти володіють деякими загальними особливостями, навчальні програми для них, ми вважаємо, повинні деяким чином відрізнятися від інших звичайних програм. Адже хотілося б, щоб навчання таких дітей відповідало їхнім головним потребам. До таких загальних особливостей належать наступні:
1. Здатність швидко схоплювати зміст принципів, понять положень. Така особливість вимагає широти матеріалу для узагальнення.
2. Потреба зосереджуватися на зацікавлених сторонах проблеми і прагнення розібратися в них. Ця потреба рідко задовольняється при традиційному навчанні і тому, за для розвитку необхідних пізнавальних умінь, дитині треба дати реалізуватися в спеціальних навчальних програмах через самостійну роботу та завдань відкритого типу.
3. Здатність помічати, міркувати і висувати пояснення. Цілеспрямований розвиток вищих пізнавальних процесів у спеціальних навчальних програмах піднімає ці здібності на якісно новий рівень і позбавляє від тягаря нескінченних повторень очевидного.
Існують різні стратегії навчання обдарованих дітей, які можуть бути втілені в різні форми. Для цього розробляються спеціальні навчальні програми. До основних стратегій навчання дітей з високим розумовим потенціалом відносять прискорення і збагачення.
Питання темпу навчання є предметом давніх нескінченних суперечок. Багато підтримують прискорення, вказуючи на його ефективність для обдарованих учнів. Інші вважають, що установка на прискорення – це односторонній підхід до дітей з високим рівнем інтелекту, так як не враховуються їх потреба спілкування з однолітками, емоційний розвиток. Прискорення пов'язане із зміною швидкості навчання, а не з змістовною його частиною. Коли рівень і швидкість навчання не відповідають потребам дитини, то завдається шкода як його пізнавальному, так і особистісному розвитку.