Сторінка
1

Методика проведення інтерактивних уроків з української мови

Для нашого дослідження обрана методика проведення нестандартних уроків, тому що вона є невід’ємним компонентом сучасної системи освіти. Нестандартні уроки повинні використовуватися у школах для підвищення ефективності навчання, формування мотивації на уроці. Ми зробимо огляд методики проведення нетрадиційних уроків для того, щоб вчителям та викладачам було легше розібратися у розмаїтті видів уроків, у підготовці до їх проведення.

Тема нестандартних уроків надзвичайно актуальна сьогодні. Наша держава стоїть на порозі глобальних змін у суспільстві. Людина, вимоги до життя дуже змінилися. Основні проблеми, які вчитель має розв’язати на уроці з учнями, - уміння мислити, комунікабельність, тобто необхідно пробудити творчість, активність, захоплення дітей, інтерес до навчального процесу. Тому важливо використовувати особливі форми і методи навчання для цього. Актуальним є створення нових освітніх технологій, які мають сприяти загальному розвиткові особистості, формуванню її світоглядної культури, індивідуального досвіду, інтуїції, творчості, інтегративності мислення.

Об’єктом дослідження є методика проведення нестандартних уроків з української мови в організації навчально-виховного процесу. Предметом дослідження є виховання учнів та навчання української мови під час застосування нетрадиційних уроків у школі.

Наукова гіпотеза нашого дослідження визначається як наукове осмислення передових ідей, теорій, які завжди були рушійною силою вдосконалень. Тому вивчення методики проведення нетрадиційних уроків з української мови є гарантією вдосконалення вивчення української мови в школі. Чим глибше ми вивчаємо методику викладання мови, тим результативнішою буде наша діяльність, спрямована на поглиблення знань учнів.

Метою нашого дослідження є:

1. Визначити суть поняття «нестандартний урок».

2. Розкрити роль нетрадиційних уроків з мови у сучасному навчанні.

3. Окреслити методику проведення нестандартних уроків з мови.

4. Науково та практично осмислити можливості використання нетрадиційних уроків у сучасній школі.

Згідно з вищезазначеною метою можна сформулювати такі завдання:

1. Розкрити поняття «нестандартний урок», використовуючи різні його типи.

2. Описати різноманітні види нетрадиційних уроків з мови та методику їх проведення.

3. Зробити методичний аналіз нестандартних уроків.

4. Підготувати методичні рекомендації для вчителів-мовників щодо використання нетрадиційних уроків з мови.

Для того, щоб виконати усі завдання, будуть використовуватися такі методи, як: вивчення педагогічного досвіду, монографічний, соціологічний, методи роботи з літературою (аналіз, вивчення документації), дистрибутивний аналіз (вивчення оточення), структурний.

Методологічною основою нашого дослідження є ідеї використання нетрадиційних форм проведення уроків, а саме: шляхи підвищення ефективності навчання, пробудження інтересу учнів до вивчення рідної мови, ідеї розвитку творчих здібностей учнів, емоційного піднесення на уроках з мови.

Ми вважаємо, що дослідження допоможе упевнитися в тому, що традиційний процес вивчення української мови в школі потребує нововведень, одним із видів яких і є нестандартні уроки. Дослідна робота допоможе вчителям-мовникам краще орієнтуватися у різних типах нетрадиційних уроків та у їх використанні на уроках української мови.

Урок як форма організації навчання

Перш ніж перейти до розгляду уроку як форми організації навчання, спробуємо розібратися, що в педагогіці вкладається в поняття „форма”. Сучасні дидакти виділяють такі групи форм навчання:

форми організації всієї системи навчання, навчально-виховного процесу;

форми організації навчальної діяльності учнів,

Форми навчання відповідно поділяються на групи за такими ознаками:

кількістю учнів (індивідуальне, групове, фронтальне);

місцем навчання (шкільне, позашкільне» екстернат);

тривалістю (час регламентується педагогами, батьками, учнями).

Становлення форм організації системи навчання відбувалось з розвитком суспільства» Першим виникло індивідуальне навчання (учні спілкувались один на один з учителем і виконували всі завдання індивідуально). Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання (вчитель навчав групу дітей, однак навчальна робота мала індивідуальний характер).

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. як індивідуальна, так і індивідуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. В братських школах України, Білорусії та деяких інших країн виникло групове навчання, яке стало основою класно-урочної форми навчання, обґрунтованої та вдосконаленої Я. А. Коменським.

У 20-х роках XX ст. в Україні виник новий спосіб навчання — колективний. Навчання відбувалось без уроків та розкладу в формі організованого діалогу пар учнів, які, вивчивши різноманітні теми, по черзі навчали один одного. Повністю на цей спосіб навчання не перейшла ні одна сучасна школа, проте елементи цієї форми навчання широко використовуються навіть і нині (наприклад, в інтерактивних технологіях).

Основним підходом до організації системи навчання в сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчальної роботи є урок.

Для класно-урочної системи організації процесу навчання характерні такі елементи:

• Основною одиницею занять є урок.

• Учні об'єднані в класи за віком та рівнем підготовки.

• Існує постійний склад класу на весь період шкільного навчання.

• Заняття обов'язкові для всіх.

• Існує розклад занять, перерв, єдиний навчальний рік і канікули.

• Робота всіх учнів у класі відбувається одночасно і по одній темі за єдиним для всіх учнів планом.

• Навчальним процесом керує вчитель.

У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.

Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багато недоліків. Найістотнішими з них є: орієнтованість на середнього учня; часто висока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змісту навчання; неможливість повної реалізації в навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів. Тому у XX столітті до уроку долучились такі форми, як консультації, заліки, семінари, практичні заняття тощо. Спроби вдосконалити і сам урок як специфічну форму організації навчально-виховного процесу не припиняються з моменту його винайдення. В історії педагогіки було розроблено й апробовано такі варіанти класно-урочної форми, як бел-ланкастерська система взаємного навчання, батовська система, маннгеймська система, лабораторна система (Дальтон-план). За радянських часів в Україні значна увага приділялась розробці нових типів уроку, вдосконаленню його структури та основних елементів такої структури.