Сторінка
4

Перспективні напрями розвитку безготівкових розрахунків у платіжному обороті України

Рис. 1. Кількість платіжних документів, оброблених у системі електронних платежів кредитно-фінансових установ Чернігівської області в 2003–2004 роках

Рис. 2. Сума платежів, оброблених у СЕП кредитно-фінансових установ Чернігівської області в 2003–2004 роках

Таке стрімке зростання завантаженості СЕП в Україні та тотальна „електронізація” грошових розрахунків і торгівлі в майбутньому несе певну небезпеку, про яку уже сьогодні відкрито говорять провідні вчені. Так, відомий український вчений-економіст і теоретик М.І. Савлук висловлює певні занепокоєння щодо деяких аспектів такого розвитку. На його думку, інтенсивніший розвиток електронних грошей, особливо у сфері роздрібного обороту, несе небезпеку послаблення регулятивної ролі центральних банків у грошовій сфері та економіці в цілому, зниження ефективності монетарної політики ЦБ. Виникне реальна загроза самому існуванню центральних банків [3].

Але ж і не розвиватися електронні гроші і торгівля не можуть. До цього спонукає стрімке зростання виробництва в світовій економіці, гіпервисокі темпи зростання внутрішнього і зовнішнього платіжних оборотів. Загальновідомий факт, про так звану “чекову проблему” або „чековий бум”, коли в 80-х роках у провідних європейських країнах переміщення та обробка такої традиційної форми безготівкових розрахунків як чек стала цілою проблемою. Банки ледве справлялися з таким потоком чеків, тому впровадження електронних розрахунків у розрахунково-платіжний безготівковий оборот стало вкрай необхідними.

У контексті зазначених проблем актуальним є питання, як не порушити монетарної стабільності внаслідок безконтрольного введення в обіг електронних грошей. Адже теоретично емісію електронних грошей може здійснити будь яка установа, навіть не банківська. А це в свою чергу може різко збільшити грошову масу в обігу і тим самим спричинити небажану інфляцію. З позицій зазначених проблем передчасною є думка російського економіста А.С. Генкіна, який закликає якомога швидше перейти від державних грошей до так званих „приватних грошей”. На його думку, централізована грошова система є неефективною, тому її необхідно міняти на приватну. Але без відповіді на запитання, як забезпечити контроль за емісією приватних грошей, як не послабити центральну монетарну роль НБУ і як впливати на пропозицію грошей, не можна відходити від державної регульованності грошового ринку.

Такі побоювання розділяє і Європа, яка розпочала роботу в цьому напрямі ще у 1993 році. Європейський центральний банк (ЄЦБ) уже тоді розпочав аналізувати схеми з оплати карт багатоцільового використання і прийшов до висновку, що в разі розповсюдження таких продуктів центральні банки країн ЄС зобов’язані проводити постійний моніторинг таких систем, обмінюватися інформацією та приймати політичні рішення з метою збереження цілісності платіжної системи. Пізніше як пріоритетні завдання ЄЦБ визначив забезпечення захисту електронних грошей, управління ризиком у відповідних системах, вирішення проблем транскордонних переказів, правові вимоги до емітентів, а також регулюючу роль у цих процесах ЄЦБ.

Головним документом у цьому напрямі можна вважати Директиву 2000/46/ЄС, прийняту Парламентом і Радою Європи. Оцінюючи цей документ, слід зазначити такі позитивні моменти:

– ця директива дала правову оцінку і визначення електронним грошам як електронному заміннику монет і банкнот, призначеному в основному для розрахунків невеликими сумами;

– були чітко встановлені вимоги до первинного капіталу та власних коштів тих установ, які мають право емітувати електронні гроші. Так, мінімальна сума первинного капіталу була встановлена у розмірі 1 (одного) мільйона євро. Причому цих емітентів електронних грошей (ELMI) внесено в Директиві 2000/28/ЄС до списку кредитних установ, що, по суті, зняло питання про не контрольованість таких установ з боку центральних банків.

Спеціалісти та аналітики висловлюють і інші побоювання щодо розширення новітніх розрахункових технологій за допомогою електронних грошей і розрахунків. Ці побоювання стосуються можливості таких розрахунків здійснювати трансакції безпосередньо між покупцем і продавцем без участі банківської установи. Тобто на сьогодні традиційно використовуються опосередковані розрахунки між покупцем і продавцем, де кінцевий розрахунок здійснюється через банківські рахунки. Прямі ж розрахунки без участі банківських установ можуть привести до скорочення банківської ресурсної бази і суттєво вплинути на обсяги банківського кредитування, що не може не викликати занепокоєння.

Дискусійним є і питання щодо правомірності втручання у приватне життя людини. Мається на увазі той факт, що з такою тотальною „елетронізацією” розрахунків може виникнути ситуація, коли всі покупки споживача, навіть ті дрібні, які ми звикли оплачувати готівкою, якоюсь мірою втратять свою анонімність. Тобто, практично будь-які трансакції можна буде відстежити, зібрати інформацію про них і неправомірно її використати. На думку учасників таких дискусій, це може призвести до всіляких зловживань тих, хто володітиме конфіденційною інформацією.

Водночас викликають занепокоєння питання контрольованості таких операцій та забезпечення їх повного оподаткування, але ці проблеми є предметом майбутніх досліджень.

Багато нарікань противників електронних розрахунків стосується так званого „шахрайства” в електронній сфері. Свідченням цього є негативна статистика втрат банків і компаній, що обслуговують карткові розрахунки. Такі втрати у всьому світі становлять 3 відсотки від грошей, що зберігаються на картках.

На нашу думку, ще однією великою проблемою на сьогодні є прийнятність електронних грошей до оплати, адже на відміну від звичайної готівки вони ще до цього часу не стали законним платіжним засобом. Тобто продавець може в оплату прийняти електронні носії, але закон його не зобов’язує це робити. Крім того, постають питання про оснащення торговельних точок технічними пристроями для роботи з електронними грошима, які потребують свого практичного вирішення.

Незважаючи на наведені противниками електронних розрахунків доводи, вважаємо, що в нових електронних формах та інструментах безготівкових розрахунків безперечно є й багато корисного.

По-перше, держава в особі Національного банку України звільняється від необхідності підтримувати і оновлювати велику масу готівки, дбати про дорогі засоби її захисту від підробок, забезпечувати належну охорону при друкуванні, зберіганні і розподілі.