Сторінка
1

Теорії інвестицій та нагромадження. Стабілізація економіки

Більш півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом була створена економічна теорія ринкової економіки і на її основі розроблений період щодо аналізу проблем економічного зростання, коли попит не відповідає пропозиції, а нагромадження — потребам в інвестиціях. Одним із висновків цієї теорії є положення, що у процесі стабілізації економічного зростання необхідно приділяти важливу увагу формуванню попиту і над усе — попиту на капіталовкладення.

Головним фактором економічного зростання є норма нагромадження, яка гарантує темпи зростання за рахунок стабільності доходів і нагромаджень. Ясна річ, стабільності автоматично досягнути не можна. Відхилення фактичних темпів зростання від гарантованих викликає коливання економічного зростання і його зниження. Для стабілізації потрібне державне втручання в економічні відносини через регулювання нагромадження і споживання, насамперед через податкову та бюджетну політику.

Висувається ідея незалежної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні граничних цін їх продуктів. З огляду на це вчені-економісти вивели систему показників характерної залежності між витратами і виробленою продукцією, між самими витратами, дана кількісна характеристика для економічного впливу технічного прогресу. Оцінка параметрів виробничих функцій є важливим фактором виявлення кількісних взаємовідносин, що визначають потенційно можливий випуск продукції. Ці оцінки дають підставу для висновку про те, що головними стратегічними факторами економічного зростання є технічний прогрес і фактори, які його виявляють: підвищення якості обладнання;

кваліфікація робітників і службовців; рівень організації виробництва.

Складовою частиною економічної теорії є також обґрунтування механізму розподілу національного доходу, який розподіляється між працею та капіталом і направлений на розширення виробництва і соціальної інфраструктури.

Джон Мейнорд Кейнс у книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей" розробив економічну модель ринкової економіки. Досить швидко методи аналізу і термінологія, які використав Кейнс у своїй праці, стали елементами універсальної мови, на якій економісти усіх шкіл і напрямів спілкуються між собою. Проте економісти висловлюють упевненість, що рекомендації Дж. Кейнса не безперечні, хоч вони й дали розвиток економічній думці.

Вирішальним положенням кейнсіанської економічної теорії є поняття макроекономічної рівноваги, а також окремих ринків — ринку товарів, послуг, грошей і цінних паперів. Кейнс розглядав взаємний зв'язок між запланованими видатками і національним доходом як центральне питання макроекономічного аналізу. Чи будуть спроможні сімейні господарства, фірми-виробники, урядові органи задовольнити попит на товари та послуги, які та чи інша економічна система зможе запропонувати в умовах повної зайнятості? Цим питанням Кейнс займався, розглядаючи економічну систему на довгострокових часових відрізках.

Особисте споживання (споживчі видатки) займає більше двох третин в обсязі усіх закупок товарів і послуг.

Це дає уявлення про розрахунковий дохід після усіх податкових виплат як про головний фактор, що визначає структуру споживчих видатків. Будь-яке збільшення доходу збільшує й споживчі видатки, однак, на суму, нижчу від одержаного доходу. Частку заощаджень — різницю між зростанням доходу і проведеними видатками — Кейнс називає граничною схильністю до споживання.

Функцію споживання в аналітичному вигляді можна виразити формулою:

С=А+ВРВ,

де С — споживання; В — гранична схильність до споживання; РВ — розрахунковий доход; А — константа, що характеризує величину споживання при розрахунковому нульовому споживанні і називається автономним споживанням.

Слід враховувати автономні витрати, тобто витрати, які не залежать від змін у доходах.

При зростанні доходів зростають податки і збільшується національний дохід, але рівноваги між плановими витратами і національним продуктом досягти важко. Наприклад, національний доход зростає на 1000 дол., але це не спричинить збільшення планових витрат на ту ж суму, оскільки потрібен деякий час для нарощування виробництва товарів. Якщо ж національний доход знижуватиметься, різниця залишається у товарно-матеріальних запасах.

Рівень рівноваги національного доходу змінюється більше, ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що викликали це збільшення. Це є ключовим моментом кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги. Дане поняття в макроекономічній теорії започатковане як мультиплікаційний ефект. Відношення абсолютних величин рівноваги національного доходу до рівня автономних витрат, що їх викликали, називають мультиплікатором витрат.

Зміни в автономному споживанні можуть змінювати планові витрати, що компенсує якоюсь мірою часті розширення і згортання економічної системи в ході її

розвитку за фазами ділових циклів. Це випливає з того, що споживач не розподіляє свій дохід на частку для збереження і частку для витрат на кожний день, місяць, рік без змін, оскільки зробити це дуже важко. Споживання у структурі національного доходу становить дві третини його обсягу. З урахуванням мультиплікаційного ефекту збільшення споживання лише на 1 % може викликати стрибок у темпах економічного зростання значно більшою мірою. Зростання упевненості споживачів може викликати економічне зростання, а зниження упевненості спричиняє різке зменшення економічних показників.

Таким чином, економічний спад може бути зумовлений не тільки помилками у проведенні грошовокредитної політики, наприклад, різким скороченням грошової маси в обігу, а й зменшенням споживання або інвестиційних витрат.