Сторінка
3

Теорії інвестицій та нагромадження. Стабілізація економіки

Визначити масу нейтральних грошей можна за формулою:

Н=( УГ1 + УБ) - УГ2 + Н1

де: Н — нейтральні гроші; УГ1 — грошова маса в обігу на початок року, а УГ2 — на кінець року; УБ — грошова маса, випущена в обіг; Н1 — сума нейтральних грошей на початок року.

Нейтральні гроші складаються із заощаджень національних грошей, які не направляється на купівлю товарів чи на рахунки в банки, та закупленої валюти, яка знаходиться у населення чи приватних підприємствах у сейфах і не бере участі в грошовому обігові. Тобто:

Н = П + 0 + С + 3 + В,

де: П — гроші, заощаджені населенням, але не внесені в банки і не направлені на купівлю товарів; О — гроші, одержані від підприємницької діяльності, але приховані від оподаткування, а тому не лежать на рахунках у банках; С — пенсії, стипендії, направлені на заощадження, але не внесеш на особисті рахунки в банки; 3 — гроші, одержані від нелегального бізнесу; В — валютні заощадження, які не внесені на особисті чи розрахункові рахунки до банків.

Функціонування підприємств усіх форм власності потребує проведення ефективної інвестиційної політики, яка повинна забезпечити: якнайменші витрати по залученню інвестицій; чітку систему фінансування; одержання максимального прибутку на вкладені кошти.

Інвестиції можуть провадитись як за рахунок залучених коштів, так і власних коштів і не тільки на рівні підприємств, а й на державному.

На рівні підприємств до власних коштів належать амортизаційні відрахування та чистий прибуток, а до залучених — кредити банків, емісія акцій.

На рівні держави можна виділити два види інвестицій — фінансові і виробничі.

До фінансових інвестицій треба зарахувати вкладення коштів у купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів.

До виробничих інвестицій належать кошти, вкладені у виробництво для його модернізації та на купівлю новітніх технологій.

Приватні інвестиції направляються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дасть змогу одержати високі прибутки. Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрями розвитку виробництва через бюджет чи довгострокові кредити.

Державну політику в інвестиційній діяльності повинні визначати: вибір мети, оцінка ситуації, стратегічна спрямованість. В ході її реалізації необхідно забезпечити:

стратегічне планування; фінансову підтримку проектів; забезпечення інформацією про новітні технології та створення сприятливого інвестиційного клімату; нагляд за інвестиційною діяльністю та її оцінку; надання інвестиційних кредитів як державних, так і міжнародних.

Пріоритетні інвестиційні проекти повинні визначатися на конкурсній основі, а захищеність їх впровадження повинна забезпечуватися страховими компаніями по страхуванню інвестиційних проектів. Страхова компанія може створюватись із участю інших держав чи компаній.

Принагідне зазначимо, що в Україні вже створено широку мережу інвестиційних фондів, інвестиційних та трастових компаній. На рівні держави провадиться державне регулювання ринку цінних паперів, але вторинний ринок цінних паперів недостатньо розвинутий.

Для розвитку інвестиційної діяльності необхідне об'єднання коштів банків, страхових компаній та підприємств і створення з їх безпосередньою участю фінансово-промислових компаній, груп. Доцільно включити в ці компанії та групи і наукові установи, тому що сьогодні без науки не може бути науково-технічного і соціального прогресу.

В умовах глибокої економічної кризи в Україні, коли в державному бюджеті відсутні кошти для капітальних вкладень, а комерційні банки не надають довгострокових кредитів, держава повинна залучити в обіг нейтральні гроші. Ці заходи дадуть змогу стабілізувати економіку, створять умови для активізації банківської та інвестиційної діяльності і, головне, виробництва, що забезпечить зростання доходів бюджетів усіх рівнів.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.