Сторінка
4
Пропонована концепція музичного виховання дітей ввібрала в себе багато чого з того, що накопичено в українській музичній педагогіці (дореволюційної і наступних років). Її основні положення не представляють для досвідченого вчителя-музиканта чогось абсолютно невідомого: тут і принципи виховного навчання, зв'язки музичних занять з життям, принцип єдності емоційного і свідомого, художньої і технічної, основні дидактичні принципи. Однак розкриття цих принципів на практиці занять на уроках у школі вимагає дещо іншого, ніж раніше, підходу, який полягає у наступних позиціях:
• постійна реалізація завдань всебічного музичного виховання кожного учня в послідовному ускладненні змісту освіти від однієї вікової категорії дітей до іншої;
• здійснення на практиці вимог до музичного репертуару, з яким дорослий приходить до дітей: художньої цінності (або антихудожність, якщо виникає необхідність розглянути і це явище), змістовності, відображення в музиці тих явищ, які не тільки близькі і зрозумілі дітям, але і "просувають" їх музичний розвиток, збагачують загальний кругозір, формуючи художні інтереси, смаки і потреби.
Педагоги-музиканти завжди відчувають нестачу часу для музичних занять, і тому дорога кожна хвилина уроку. Важливо, щоб заняття та уроки не були порожніми і формальними. І тому, використовуючи на музичних заняттях різні види діяльності – спів, рух, аналіз, гру на інструменті, перевірку, виставлення оцінок, читання підручника, музичні вікторини, виконання проблемних завдань, педагог-музикант покликаний бачити в них не тільки "цікаві" форми навчальної роботи, щоб не було нудьги, а перш за все засіб активізації діяльності почуттів і думки.
Особливістю даної концепції музичного виховання є її націленість на реалізацію основних принципів дитячої музичної педагогіки. Ось чому її методологічна і методична основа може бути використана в кожному регіоні України, а також за її межами.
Разом з тим основні положення і установки концепції, будучи зразковими, типовими, дозволяють багато враховувати при організації музичної роботи в конкретних регіональних умовах. При цьому рекомендується спиратися на специфічні риси:
• національні музичні традиції малих і великих народів, у середовищі яких реалізується дана концепція;
• традиції конкретного регіону України.
Характеристика традицій середньої музичної освіти
В сучасному світі музичне мистецтво розглядається як частина загальної світової культури. Воно одночасно виступає як складовий елемент загального процесу пізнання світу, як частина загального розвитку людської культури і в той же час є специфічною формою естетичної діяльності. Специфіка мистецтва взагалі, в числі інших характеристик, має і таку важливу: за своєю природі воно є "багатофункціональної підсистемою художньої культури, синтетичне задовольняє різноманіття людських потреб і втілює різноманіття проявів людської життєдіяльності".
Дійсно, музика за своєю природою поліфункціональна і у відношенні до людині є інструментом пізнання та самопізнання, засобом спілкування і ціннісної орієнтацією, а також джерелом насолоди і знаряддям духовно-практичного зміни дійсності. У метафоричному плані можна сказати, що "музика є мініатюрою гармонії усього всесвіту, тому що гармонія всесвіту є саме життя, а людина, будучи мініатюрою всесвіту, демонструє гармонійні або негармонійні акорди у своєму пульсі, в ударах серця, у своїй вібрації, ритмі і тоні". Очевидно, що вплив музики на людину володіє сумарним ефектом, а перераховані вище функції "розкладаються" лише для їх теоретичного осмислення. Характерно, що навіть представники точних наук вимовляють останнім часом дифірамби на честь музичного виховання і темпераментно формулюють основоположні загальні педагогічні принципи, такі важливі для естетичного виховання. Неважко помітити, що в основі цих інтегративних уявлень про значення і особливості впливу музики лежить ідея Піфагора про музичний космос, де все звучить.
Нині, в умовах бурхливого входження України в інформаційну цивілізацію і ринкову економіку, при всієї невідповідність цих задач реальним регіональним умовам – пріоритетним педагогічним завданням суспільства є втілення в системі освіти загальнолюдських завдань по формуванню і збереженню компонентів духовної культури. Але від декларування завдання велика відстань до практичної реалізації.
Музичне виховання дітей – саме те своєрідне явище, що характеризується своєю особливою роллю в розвитку особистості дитини. Безумовно, сьогодні мова не може йти про масове музичне виховання дітей, як це раніше передбачалося у рамках загальноосвітньої школи, в дусі ідей радянської музичної педагогіки та її головного ідеолога Д. Кабалевського. Це може бути досяжним тільки за умови, якщо таке завдання стане державним, що сьогодні не може стати реальністю з багатьох об'єктивних причин.
Не можна також не враховувати і того, що перевантаження дітей у загальноосвітній школі стало актуальною проблемою української педагогіки. У зв'язку з цим необхідні мистецтва, які повинні мати можливість задовольняти нові вимоги, пред'являються державою, суспільством, батьками. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву твердження, що освіта і виховання – це головне, що дає суспільство людині. Процес розвитку суспільства вимагає збереження і передачі накопичених знань, а також досвіду їх отримання.
Одним з традиційних понять в зв'язку з цим є зміст освіти як сукупність тих якостей і відносин освітнього процесу, які необхідні для ретрансляції накопиченого практичного та духовного досвіду. За змістом освіти завжди виступає модель людини – ідеального носія бажаної освіченості. Між тим у процесі розвитку освіти в нашій країні виникла на певному етапі необхідність створення конкретних моделей постановки проблем та їх рішення. Все це отримало назву наукової парадигми освіти. Наукова парадигма, у свою чергу, обмежила кількість дисциплін і напрямів, які, за її критеріями, відповідають поняттям освітня дисципліна і наукове напрямок.
Слід визнати, що вдалі поняття і визначення явищ і процесів, сформульовані в рамках наукової парадигми освіти, призвели до вузькоспеціальних накопичення знань, а обмежене коло дисциплін поступово позбавило освітні установи фактора ретрансляції культури як емоційного і духовного досвіду суспільства. Окремішність вузькоспеціальних знань призводить до того, що людина вже в дитинстві позбавляється можливості вибору власної початкової інсталяції світовідчуття.
Існуюча нині система мистецької освіти склалася в нашій країні достатньо давно і базується на визнаних у світі традиціях музичної культури.
З радянських часів музичні школи-семирічки з'явилися практично в кожному районному центрі областей нашої країни. Склалася багатоступенева система, передбачає безперервна освіта: від музичної та художньої школи та школи мистецтв-до середнього професійного навчання, що здійснюється музичним і художнім училищами, училищем культури.
Сформована таким чином система музичної освіти є специфічним, характерним явищем саме для нашого соціуму, вона має організаційно складною структурою, особливими внутрішніми і зовнішніми зв'язками. Дитяча музична школа (ДМШ), народжена радянської освітньою системою, має багато властиві саме цій системі особливості її функціонування і відповідні детермінанти, не тільки специфічно-професійні, а й просвітницькі. Це багатоплановий, багатофункціональний навчальний заклад. Якщо виключити ідеологічний аспект, то завдання музичних шкіл, що визначаються з 1980 року "Положенням про дитячій музичній школі та школі мистецтв системи Міністерства культури СРСР", залишаються актуальними і нині: