Сторінка
5
- давати учням загальну музичну освіту, залучати дітей до мистецтва, виховуючи їх естетичний смак на кращих зразках радянського, класичного, російської та зарубіжного мистецтва;
- готувати найбільш обдарованих дітей для вступу у відповідні спеціальні навчальні закладу.
Пріоритетом для музичних шкіл проголошувалася підготовка кадрів для середніх спеціальних навчальних закладів. Розробляються Міністерством 7-8-річні програми навчання, які передбачали отримання учнями початкових навичок гри на інструментах, що закладало основи професійної підготовки. Навчальні плани, вимоги на вступних та випускних іспитах також були підпорядковані цьому завданню.
В той же час на загальну музичну освіту були орієнтовані 5-річні програми естетичних відділень шкіл мистецтв. Програми музичної школи та музичних відділень шкіл мистецтв розглядалися як початкова ланка професійної музичної освіти.
Престижність і популярність отримання такої освіти в 70-80 роки давала можливість вже на першому етапі, під час вступу до школи, відбирати дітей на конкурсній основі. На всіх етапах навчання пріоритет віддавався професійно перспективним учням. Критеріями присвоєння чергових кваліфікаційних розрядів навчальним закладам культури були в тому числі участь і перемога учнів у конкурсах професійної майстерності.
Вища мета шкільної музичної освіти полягає в передачі цінного духовного досвіду поколінь, сконцентрованого в музичному мистецтві в його найбільш повному і всебічному вигляді і розвитку на цій основі позитивних рис і властивостей особистості кожної дитини. Основні засоби досягнення такої мети – постійні і систематичні зустрічі вихованців з музикою, розвиток на цій основі потреби у високих зразках художньої творчості.
Аналіз новацій музичної освіти в українській сучасності
Історія свідчить, що зміна освітньої системи відбувається в момент епохальних соціокультурних зрушень, визначаючи становлення нових якостей суспільної свідомості і практики, нового типу культури і наукового мислення. При цьому інтенсивність соціокультурних змін залежить від того, наскільки здатна до реформації система освіти. Освіта – це не тільки інституційна система, а й сфера, в якій здійснюється становлення особистості впродовж усього людського життя, в світовому і вітчизняному інформаційному просторі. Разом з тим освіта є специфічною галуззю професійної діяльності, наукове обґрунтування якої полягає в комплексному гуманітарному знанні про людину під час її становлення і самореалізації в природі, культурі та соціумі. Саме це комплексне знання підлягає освоєнню в ході професійної підготовки сучасного музиканта – виконавця і педагога.
З аналізу сучасного стану вітчизняної освіти можна зробити висновок про взаємодію двох різноспрямованих факторів. Так, зовнішній пов'язаний із драматичною зміною ціннісних орієнтирів, зниженням рівня фінансування, погіршенням матеріального забезпечення освітніх закладів; внутрішній свідчить про те, що рушійною силою розвитку сучасної освіти є інноваційний рух, який набуває дедалі більшої масштабності. З цього приводу академік П. Щедровицький зазначає: "Під інноваціями починають розуміти особливу організацію діяльності і мислення, що охоплює всю сферу освіти і підготовки кадрів. Найелементарніша інновація володіє величезним системним ефектом у плані впливу на інші компоненти навчального процесу, загальну структуру навчального змісту і діяльність педагогічних колективів".
Інноваційні педагогічні ідеї розвиваються відповідно до нової освітньої парадигми, сутність якої полягає передусім у зміні самого ставлення людини до світу: не оволодіння світом, а осмислення людиною свого місця в цілісній світобудові. Монологізм у викладенні замінюється діалогом, суб'єкт – суб'єктними відносинами, а далі перспектива цілісного розуміння змісту навчально-виховного процесу. Щоб здійснилися найкращі можливості учня, ці відносини мають ґрунтуватися на баченні актуальності і потенціалу вихованця, на сприйнятті його цілісності і значущості як особистості. Отож, особистісно орієнтований тип освіти ми розглядаємо як подальший розвиток ідей і досвіду розвиваючого навчання, як становлення якісно нової освітньої системи, через яку відбувається трансляція культури в нові покоління.
Величезного значення у зв'язку з викладеним вище набуває проблема взаємовідносин особистості з мистецтвом, зокрема, з музикою. Музичне мистецтво стає одним із найважливіших інструментів визначення художньо-творчої і духовно-ціннісної спрямованості особистості.
Музика є універсальною динамічною моделлю життя і загальнолюдського духовного досвіду. В музичній діяльності – композиторській, виконавській, слухацькій – ми знаходимо своєрідні засоби залучення до духовного буття. Осягнення сутності такої моделі в музичній діяльності (сприйняття, виконання, викладання) є проявом музичних здібностей і високого духовного потенціалу особистості, що формується в усіх ланках музичної освіти.
Тим часом стан вітчизняної музичної освіти є неоднозначним: з одного боку маємо досить високі досягнення вітчизняної музичної школи на світовому рівні; з іншого, спостерігається "техногенність" і неодухотвореність музикантів сьогоднішнього покоління. Проте, високий технічний рівень виконання сучасних музикантів, конкурсні регалії не можуть замінити глибоко осмислену, "пережиту" концепцію і проникненість, особистісний тон вираження.
Разом з тим в середніх навчальних закладах ще панує клановий концептуалізм, образне кліше, особистісна безликість та безадресність стосовно сутності музичної творчості. Це породжує суперечності між особистісною і продуктивною природою музичної художньої творчості та неособистим, нетворчим, а інколи відчуженим викладанням. Процес індивідуального навчання передбачає використання особистісного досвіду під час взаємодії викладача та студента, тобто діалоги та трилоги: студент – музичний твір – викладач. Соціальний контекст, що задає координати цієї взаємодії, створює умови для взаємного особистісного розвитку та творчої самореалізації в ньому.
Внаслідок вказаних суперечностей, що існують у практиці професійної підготовки музикантів (виконавців і педагогів) актуальними стають моделі навчального процесу, які ґрунтуються на проведених принципах особистісно орієнтованого підходу. Це принцип культурної відповідності; діалогу; міжпредметних зв’язків, творчої організації навчального процесу, а також принцип врахування специфіки діяльності дитини та індивідуальних якостей його особистості. музика освіта традиція інновація
1. Принцип культурної відповідності. Особливої значущості в цьому разі набуває усвідомлення своєї належності до певної культури, вибору і здійснення культуровідповідного способу життя, поведінки. Полем культурної самоідентифікації наших учнів є українська національна культура, тому і культурне ядро змісту його виховання становлять універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності. Така орієнтація педагогічного процесу є дуже важливою для циклу багатьох дисциплін. На уроках музики творчо-виконавський процес має характеризуватися глибоким проникненням у "специфіку" образного строю народної музичної творчості, найтоншими нюансами її мелодики, гармонії, ритму, що досягаються на основі систематичного інтонаційного вслуховування в світ живого фольклору, емоційного сприйняття народного музикування. Діти повинні цілісно, емоційно осягати естетичну своєрідність національно-стильових закономірностей, виявляти джерела національної пісенної творчості, втіленої в творах української класичної музики. Тим часом лише глибоке проникнення в інтонаційно-образну сутність етномузичних традицій дає змогу осмислити сутність національного менталітету. Звідси й розуміння сутності головної тенденції української художньої свідомості, яка поєднує високу емоційність, чутливість та ліризм і виявляється в естетизмі української обрядовості, у славетній пісенності, у своєрідному м'якому гуморі.