Сторінка
1

Методика формування інтересу до навчання та самостійної роботи студентів з дисципліни "Лісництво"

В умовах гуманізації освіти, а саме орієнтації її цілей, змісту, форм і методів на особистість того, хто навчається, гармонізацію її розвитку, особливого значення набуває одне з провідних нормативних положень педагогіки - принцип свідомості і творчої активності студентів. Сутність цього принципу полягає в забезпеченні оптимального співвідношення педагогічного керівництва і свідомої творчої роботи студентів у навчанні. Цей принцип є досить протирічним. З нього випливає питання: на скільки є можливим поєднання активності, свідомості студентів, вищою формою прояву яких є їх самостійність, з одного боку, і керівної ролі педагога в педагогічному процесі з іншого? Знайти це складне і достатньо тонке за своєю природою поєднання є актуальним питанням вже на протязі багатьох років. Яким чином організувати процес навчання, щоб було враховано необхідність умілого керівництва процесом засвоєння знань на основі самостійного аналізу студентами навчального матеріалу і спонукати їх до активного пошуку власної цікавості до навчальних предметів? Вирішенню цього питання певною мірою має сприяти впровадження спеціальних методів і прийомів навчання, а саме методів самостійного набуття знань учнями.

Сутність методів самостійного набуття знань студентами

Проблема активності і самостійності студентів у навчанні має досить давнє коріння і розв'язувалась по-різному ще гербартизмом та прогресивізмом. Перша з цих систем позбавляла студентів ініціативи, нав'язуючи їм готові зразки та способи діяльності, гальмуючи тим самим їх самостійність. Друга - забезпечувала студентам значну свободу у виборі як способів пізнання так і змісту самого навчального матеріалу. Вона майже зовсім позбавляла студентів керівництва наставника і заважала системному вивченню знань. Тобто ні перша, ні друга системи освіти не забезпечували реалізацію принципу свідомої і активної участі учнів у процесі навчання. Сучасна дидактична система створила більш сприятливі умови для цього, існує ряд дидактичних правил, що, в зв'язку з вище зазначеним принципом, заслуговують на особливу увагу. По-перше, викладач повинен знати і враховувати індивідуальні інтереси та особливості студентів, спрямовуючи процес навчання на розвиток особистості, з погляду на об'єктивну суспільну необхідність. По-друге, вчитель має створювати для студентів пізнавальні ситуації, які б вимагали від них пояснень протиріч, що виникають між знаннями і наявними фактами, які б збуджували їх мислення й інтерес. По-третє, вчитель, використовуючи різноманітні методи і прийоми навчання, повинен забезпечувати різноманітність видів самостійної роботи студентів і новизну їх пізнавальної діяльності.

Важливе значення для організації самостійної пізнавальної діяльності студентів і керування нею мають обрані викладачем методи навчання. Методи навчання - це упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів, спрямованої на розв'язання навчально-виховних завдань.

В педагогіці існує декілька класифікацій методів навчання, запропонованих Ю.К. Бабанським, І.Я. Леонером, А.М. Алексюком, М.М. Скаткіним, М.І. Махмутовим та багатьма іншими вченими. Групу методів самостійного набуття знань виділяє в своїй класифікації польський педагог і психолог В. Оконь. Він характеризує їх як проблемні, засновані на творчій пізнавальній активності учнів в ході розв'язання навчальних проблем, і виділяє такі методи: класичний проблемний метод, метод випадковостей, ситуативний метод, банк ідей, мікровикладання та дидактичні ігри. Аналіз психолого-педагогічної літератури та шкільної практики з цього питання показав: самостійність пізнавальної діяльності учнів може мати різні рівні, що визначаються її репродуктивним або продуктивним характером та мірою допомоги у її виконанні з боку вчителя. Тобто самостійна навчально-пізнавальна діяльність не завжди має творчий характер. Спочатку учень намагається розв'язати нове завдання відомими йому способами, актуалізація вже набутих учнем знань, яка при цьому відбувається, носить репродуктивний характер. Тільки усвідомлення відсутності позитивного результату призводить до виникнення проблемної ситуації, тобто до активізації продуктивних компонентів пізнавальної діяльності, що забезпечують відкриття нових знань, формування нових систем зв'язків. Обмірковування знайденого шляху розв'язання, його усвідомлення і перевірка знову здійснюються на основі репродуктивного мислення. Таким чином, процес самостійного пізнання є результатом взаємодії репродуктивного і продуктивного видів мислительної діяльності. Процес самостійного набуття знань - це активна цілеспрямована розумова діяльність, в ході якої здійснюється переробка вже відомої і тільки-но сприйнятої інформації. Це узагальнене опосередковане пізнання дійсності, яке, з одного боку, не може здійснюватись без опори на минулий досвід і з другого - водночас, повинно виходити за його межи. Репродуктивні і продуктивні компоненти такої діяльності переплетені між собою, і в кожному конкретному випадку вони мають різні питомі співвідношення. Тому, ми схильні розглядати методи самостійного набуття знань як поняття більш широке, ніж у В. Оконя, як методи, що спрямовані на активізацію та організацію самостійної пізнавальної діяльності учнів на будь-якому етапі засвоєння знань.

Під самостійною пізнавальною діяльністю студентів розуміємо таку навчальну діяльність, яка виконується без безпосередньої участі викладача, але за його завданнями і у спеціально відведений час.

Опосередковане керівництво викладача створює сприятливі умови для самостійних розумових операцій, самостійного орієнтування в навчальному матеріалі і дає змогу студентам працювати в індивідуальному темпі.

Вищому рівню розвитку пізнавальної самостійності студентів відповідає ситуація, коли студент не тільки розв'язує складні для себе проблеми, а й самостійно шукає більш, досконалі способи їх розв'язання. Неможливість самостійного розв'язання поставленого завдання відповідає нижчим рівням, які характеризуються реакцією на допомогу: чим менше допомога, тим вище рівень самостійності пізнавальної діяльності учнів.

Рівень самостійності та активної пізнавальної діяльності студентів є одним із зовнішніх проявів загальної здатності до навчання і вважається в педагогічній психології основою научуваності студентів. З.І. Калмикова підкреслює, що чим вище научуваність, тим швидше і легше людина здобуває нові знання, тим вільніше оперує ними у відносно нових умовах, тим вище темп її розумового розвитку. Тому, можна сказати, що застосування методів самостійного набуття знань має безпосередній вплив не тільки на формування знань і вмінь з предмета, а й на розвиток творчих здібностей студентів.

В процесі самостійної пізнавальної діяльності студенти опрацьовують деякі найзагальніші способи її раціональної організації: вміння планувати, визначати мету і систему завдань майбутньої роботи, планувати її послідовність, обирати способи швидшого і економнішого розв'язання поставлених завдань, здійснювати самоконтроль за її виконанням та аналізувати підсумки роботи.