Сторінка
2
В ході самостійної пізнавальної діяльності студентів можна виділити чотири основних етапи:
 |
Ефективному та раціональному здійсненню кожного з названих етапів діяльності має сприяти застосування викладачем відповідних методів самостійного набуття знань. Виходячи з основних дидактичних цілей кожного з етапів, методи самостійного набуття знань можна розподілити на такі групи: стимулюючо-мотиваційні методи, методи самостійної роботи та рефлексивні методи (Схема 2). До першої групи відносяться такі методи як: вступна бесіда, актуалізуюча бесіда, бесіда-повторення, проблемна бесіда, інструктаж і пояснення. До другої групи методів можна віднести: різні види методів самостійної роботи учнів з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, ПЕОМ, відеоінформацією; різні види навчальних завдань. До третьої групи методів самостійного набуття знань відносяться: підсумкова бесіда, аналітична бесіда, письмовий звіт. Кожний з названих методів має складну структуру, його вибір визначається педагогом відповідно до цілей, змісту процесу навчання, форм його організації та багатьох інших факторів.
 |
Структура методів самостійного набуття знань студентами
Метод навчання є складним педагогічним утворенням. Структура методів навчання залежить, з одного боку, від змісту навчального матеріалу, способів його засвоєння, дидактичних цілей заняття, матеріально-технічної бази навчального закладу, а з іншого - від особливостей віку студентів, їх підготовленості до навчання. Крім цього, у процесі формування структури методів необхідно одночасно враховувати зовнішні та внутрішні ознаки методів навчання.
Зовнішню сторону прояву методів, через яку викладач здійснює керівництво навчально-пізнавальною діяльністю студентів, можна спостерігати в ході навчального заняття. Вона змінюється залежно від того, з яким джерелом навчальної інформації працює студент. За цим показником розрізняють такі форми вияву методів самостійного набуття знань, як: робота з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, картками, додатковою літературою, ПЕОМ, відеоінформацією, експериментально-дослідні завдання, практичні завдання.
Щодо внутрішньої сторони прояву методів самостійного набуття знань, то вона насамперед визначається за рівнями пізнавальної самостійності студентів, що передбачаються в ході застосування певного методу. За цим показником в педагогіці виділяють п'ять груп методів навчання: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемне викладання, частково-пошукові та дослідницькі. Хоча, частіше за все, в шкільній практиці педагоги враховують таких три основні рівні: відтворюючий, частково-пошуковий і творчий.
Як видно з назв методів, прояв тільки однієї сторони методу не дає повної характеристики можливостей його застосування в навчально-виховному процесі. Протиріччя між зовнішнім та внутрішнім проявом методів можна вирішити шляхом включення показників рівневої диференціації в структуру різних груп методів. Це означає, що кожний метод, який застосовується викладачем для організації самостійної пізнавальної діяльності студентів має орієнтувати цю діяльність, відповідно до цілей навчального заняття, на певний рівень пізнавальної самостійності.
Врахування внутрішньої сторони прояву методів не тільки дозволяє визначити рівні творчої активності студентів та реалізувати дидактичні цілі заняття, а й за умови врахування індивідуальних особливостей студентів та їх відмінностей у навчанні, створюють можливості для диференціації навчального процесу.
З вище зазначеного можна зробити висновок про те, що ефективність процесу навчання взагалі, та організації самостійної пізнавальної діяльності студентів зокрема, залежить не тільки від вдалого вибору метода навчання, а й значною мірою, від внутрішньої структури цього методу, від умілого поєднання прийомів зовнішньої педагогічної діяльності викладача і внутрішньої пізнавальної діяльності студентів, тобто - від визначення раціональної структури методів. В зв'язку з цим доцільно розглянути структуру методів самостійного набуття знань в найбільш типових дидактичних ситуаціях.
Більш поширеним в педагогічній практиці методом самостійної роботи є робота студентів з навчальним підручником. Науковці відмічають, що взагалі деякі заняття з доступних для студентів тем раціонально проводити у вигляді самостійної роботи з підручником. Основна діяльність викладача при цьому - організаційна і контрольно-корекційна, а студентів - пізнавальна. В процесі сприймання студентами нового матеріалу, самостійні роботи за підручником мають на меті забезпечити студентів необхідною інформацією про предмети і явища, що вивчаються. В результаті первинного ознайомлення з новим текстом підручника студенти дізнаються про його основний зміст, про те, в якій послідовності розкривається об'єкт, які його властивості і призначення. В процесі подальшого вивчення на етапі розуміння і запам'ятовування, студенти виявляють поставлені в тексті проблеми і шляхи їх розв'язання. Після цього, за поданими педагогом завданнями, здійснюється диференціація і узагальнення знань. Структура роботи з книгою як методу може бути такою:
1) мотивація самостійної роботи (актуалізація необхідних знань, повідомлення теми і мети роботи, при можливості створення проблемної ситуації),
2) ознайомлення із завданнями, у випадку необхідності проводиться додатковий інструктаж,
3) самостійна робота з текстом,
4) оформлення результатів у письмовому вигляді або обговорення одержаних результатів в формі бесіди.
Складність структури цього методу визначається тим, що різні навчальні методи, наприклад пояснення або бесіда, стають у цьому випадку прийомами методу роботи з книгою.
Урізноманітненню самостійної роботи студентів з підручником сприяє застосування прийомів і методів унаочнення, зокрема методу ілюстрацій. В першу чергу це спостерігається у процесі викладання природничих дисциплін. Як свідчить досвід вчителів-практиків, застосування ілюстрованих посібників значно розширює можливості студентів для сприймання навчального матеріалу, підвищує міцність і усвідомлення знань. Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково припускають певну міру поєднання з словесними методами. За допомогою слова викладач або керує процесом спостереження, або допомагає студентам усвідомити здобуту інформацію, доповнює її додатковими даними, які не відображені, допомагає, в разі необхідності, зробити висновки, узагальнити засвоєне.
Метод самостійної роботи з навчальним текстом дозволяє викладачу застосовувати такий прийом як диференційовані завдання, які саме і визначають рівень самостійної пізнавальної діяльності студентів. Автор розрізняє три основних типи таких завдань: інформаційно-пояснювальні, інформаційно-евристичні та проблемно-пошукові.