Сторінка
8

Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї

Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці.

Беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. Внаслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості.

Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці в грі, в молодшому і середньому шкільному віці – в учінні, в юнацькому – в професійно-трудовій підготовці.

В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно широким, а її переключення швидким.

Велика роль праці в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічне, практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток чуттєвої сфери дитини. Включаючись у трудовий процес, вона змінює своє уявлення про себе і навколишній світ. Одночасно змінюється і її самооцінка. В процесі спілкування і оволодіння новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі сприяє соціалізації особистості дитини. Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою. Отже, праця є найважливішим чинником, що впливає на розвиток особистості дитини.

Перехід дитини з дошкільного в молодший шкільний вік і трудове виховання

Важливим моментом в переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік є наступність в її трудовому вихованні. Найважливіша ознака цього віку – зміна соціального статусу дитини. Вана стає учнем, починає займатись новою, систематичною, обов’язковою працею. З вступом дитини до школи змінюється і її місце в сім’ї. У неї з’являються нові права і обов’язки, батьки відводять місце для занять, встановлюють час для виконання домашніх завдань, забезпечують безліччю шкільних атрибутів – одягом, портфелем, письмовим приладдям… Дорослі тепер більше рахуються з новим життям маленького члена сім’ї. Часом першокласники починають використовувати своє положення, диктуючи сім’ї такий спосіб життя, в центрі якого знаходяться вони самі.

При входженні в нове життя у вчорашнього дошкільника виробляються звички до нового режиму, спілкування з однолітками (особливо це важливо для тих, хто не відвідував дитячий садок). Довільність, тобто керованість дій молодшого школяра, – одне з новоутворень цього періоду дитинства. Дитина здатна вже сама без нагляду та стимуляції примусити себе сісти за уроки, відклавши в бік цікаву гру, відмовившись від запрошення погратись на вулиці.

Учбова діяльність вимагає вдосконалення контролю з боку дорослих та самоконтролю дитини. У дошкільника лише дорослий оцінював якість виконаної роботи. Молодший школяр має сам контролювати та оцінювати свою діяльність – помічати помилки, виправляти їх. Позитивну роль відіграє самооцінювання учнем якості роботи. Поступово в учня виробляється звичка не тільки контролювати хід своєї роботи, але і вміння критично себе оцінювати. Наявність такого вміння – важливий показник правильного розвитку молодшого школяра. В ході учбової і трудової діяльності дітям часто доводиться мотивувати і доводити справедливість своїх висловлювань, дій і побажань. Необхідність висловлювати власні міркування передбачає появу уміння критично бачити і оцінювати власні дії, співвідносити їх з задумом.

Отже, молодший школяр – це дитина, що значну частину часу займається не стільки цікавою особисто для себе, скільки суспільно-корисною працею – навчанням. Якщо дошкільник володів в основному конкретними уявленнями про оточуюче середовище, то молодший учень опановує систему наукових знань і понять. Розширюється коло його інтересів, зростає пізнавальна активність, діяльність дитини все частіше підпорядковується раніше продуманому плану: наприклад, дитина планує спочатку приготувати уроки, а потім допомогти мамі приготувати вечерю.

Важливо, щоб діти навчились поважати людей праці, трудівників, бережливо ставитись до результатів їх діяльності.

Відбуваються зміни і в ставленні дитини до праці і в формах прилучення її до праці. Не можна вчити дитину праці лише в ігровій формі. Праця передбачає наявність в завданні певної складності, обов’язковості досягнення кінцевої мети – трудова діяльність завершується матеріальним результатом. В грі ж дитину приваблює не кінцевий продукт (частіше всього його немає), а сам процес. Дитина повинна чітко розуміти, що трудова діяльність – це серйозне, а не розважальне заняття. Тому не варто в такий спосіб штучно підтримувати в дитині почуття дитячості. Краще підтримувати в ній природне прагнення до праці. Дитина розуміє: вона росте, на очах у всіх стає сильнішою, розумнішою, близькі люди радіють цьому, пишаються тим, що тепер маленькому члену сім’ї можна довірити багато чого в домі. Праця завжди була і залишається своєрідним загартуванням дитини, в ній гартуються вольові якості особистості.

Як відомо, найбільш виховний вплив має не труд-робота, а труд-піклування. Ось чому важливо, щоб поряд з самообслуговуванням в життя дитини входило піклування про оточуючих людей – спочатку знайомих і рідних, а потім і чужих. Тут функцію вихователя виконує побутова праця. Її значення для дитини досить суттєве. З допомогою побутової праці дитина залучається до справжньої “дорослої” роботи, відволікається від власної особи і на ділі проявляє свою турботу про інших. Однак, незважаючи на це, батьки часто прагнуть відгородити дитину від роботи по дому, що характерно для більшості сімей. Цим в першу чергу і пояснюється те, що в багатьох сім’ях діти 6-10 років не приймають участі в систематичній побутовій праці. В них не формуються трудові навички, потреба в праці, почуття обов’язку перед сім’єю. Поважати домашній труд дитина навчиться лише в тому випадку, якщо цей труд поважатимуть батьки. Варто не лише включати дитину в домашню роботу, а й обґрунтовувати її необхідність, знаходити можливості зробити її більш привабливою, творчою, різноманітною. Корисно вносити в домашню роботу елементи гри, але не варто замінювати труд грою. Нехай відчуття серйозності, важливості, обов’язковості праці залишається, але при цьому буде цікаво, а якщо можливо, то й весело. Існує чимало способів перетворення домашньої праці в задоволення. Відомо, наприклад, що стихія дітей молодшого шкільного віку – це рух. Одна й та ж сама робота може здатися їм нудною чи, навпаки, веселою, в залежності від способу її організації. Можна запропонувати використати будь-який годинник: наручний, настінний, пісочний і загадати дитині за певний час прибрати зі столу книги, пришити ґудзик, пропилососити килим … Маленькому школяру корисно мати якесь постійне доручення, яке б він постійно виконував: це може бути догляд за квітами, домашніми тваринами, покупка хліба тощо.