Сторінка
3
Опіка/піклування - форма влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою їх утримання, виховання та освіти, а також для захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли віку 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опікуни є представниками підопічних і роблять від їх імені та в їх інтересах всі необхідні угоди. Опікуни дають згоду на здійснення тих угод, які громадяни, які перебувають під піклуванням, не вправі здійснювати самостійно. Обов’язки з опіки (піклування) виконуються безоплатно. На утримання дитини опікуну (піклувальнику) щомісяця виплачуються грошові кошти в порядку та розмірі, встановлених Урядом України. Деякі фахівці вважають, що опіка в ряді випадків більш краща. Наприклад, в деяких випадках втрати піклування батьків (хвороба, тривала відсутність) опікун може бути призначений паралельно з ними, приходити в сім’ю, забирати дитину до себе. Опікун зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про його здоров’я. Він має право вимагати по суду повернення дитини від будь-яких осіб, включаючи близьких родичів, якщо вони утримують його незаконно. Однак він не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними і близькими.
Закон передбачає захист дітей від можливих зловживань з боку опікунів, зокрема, встановлює обмеження їхніх повноважень і самостійності при розпорядженні майном підопічного. Зазвичай опікунами стають близькі родичі підопічного. Бувають випадки, коли батьки живі - здорові, цілком можуть особисто виховувати своїх дітей, але з якихось причин робити цього не хочуть і добровільно передають їх під опіку іншим особам. У цьому випадку на дитину не виплачується державна допомога: вважається, що його може містити власний і не позбавлений прав батько. Однак у більшості випадків батьки, що залишили своїх дітей в основному на бабусь, якщо і підкидають їм якісь гроші, то мало і нерегулярно. Так що страждають від "соціальної справедливості" і дитина, і опікун. Держава повинна здійснювати постійний нагляд за умовами життя підопічного, за виконанням опікуном своїх обов’язків, надавати допомогу опікунам.
Патронат - це форма сімейного виховання, яка в Європі і в США має велике поширення. Розвиток патронатного виховання в Україні в основному спирається на досвід Великобританії. "Перший проект такого роду було здійснено за підтримки англійців в Україні, на базі дитячого будинку №19, потім було ще декілька експериментальних майданчиків, а зараз існує вже в 22 регіонах, стаття про нього внесена до федеральну програму розвитку освіти".
Патронатні батьки укладають договір з місцевими органами влади і отримують зарплату як вихователі. Існують дві форми патронатного виховання. Перша - це соціальний патронат над родиною, що потрапила в критичне становище. Причини труднощів можуть бути самі різні: хвороба батьків, розлучення, інші травмуючі ситуації. Тобто мова йде про тимчасове приміщенні дитини в іншу сім’ю - на місяць, а може бути, на півроку, на рік. А з конфліктною сім’єю в цей час працюють психологи, соціальні педагоги. Іншими словами, патронат застосовується, коли треба вивести дитину з будинку, де склалася неблагополучна обстановка, але хотілося б запобігти повний розпад сім’ї. Це важливо, тому що в нашому суспільстві і без того вистачає рішень про позбавлення батьківських прав. Іноді дитина втікає з дому, патронатна сім’я і в цьому випадку допоможе йому, постарається допомогти і кровної сім’ї, зберегти її. Друга форма - сімейний патронат. У цьому випадку патронатна сім’я стає своєрідною малої осередком дитячого будинку: дитина живе в домашніх умовах, але законним представникам його інтересів є дитячий будинок, а патронатні батьки числяться його співробітниками.
Організація патронатної служби пов’язана з такою важливою і невідкладним завданням як зміцнення служб, які захищають інтереси дітей. Створювана служба патронату буде існувати - і вже існує на базі дитячих установ, але між цими установами і органами опіки укладається договір про поділ відповідальності за дитину. Таким чином, з’являється можливість швидко помістити дитину в патронатну сім’ю. Дитячий будинок ж готує ці сім’ї. Крім того, в патронатній службі будуть психологи, педагоги, соціальні працівники.
Прийомна сім’я - це форма влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, на підставі договору між органами опіки та піклування і прийомними батьками про передачу дитини (дітей) на виховання (подружжям або окремими громадянами, охочими взяти дітей на виховання в сім’ю) на строк, встановлений договором. Згідно з "Положенням про прийомну сім’ю", в такій родині має бути не більше 8 дітей. Прийомні батьки виконують функції вихователів і отримують оплату за свою працю. Між ними і прийомними дітьми немає аліментних, родинних та інших правовідносин, подібних відносин між батьками і дітьми, які можуть виникнути у разі усиновлення прийомних дітей. Держава та органи місцевого самоврядування виділяють кошти на утримання кожну прийомну дитину і надають відповідні пільги, встановлені законодавством. Органи опіки та піклування зобов’язані надавати прийомній сім’ї необхідну допомогу з юридичних питань, матеріальну допомогу, організації лікування, навчання, дозвілля, літнього відпочинку дітей; сприяти створенню нормальних умов для життя і виховання дітей, а також має право здійснювати контроль за виконанням покладених на прийомних батьків обов’язків щодо утримання, виховання та освіти дітей. Передача дитини у прийомну сім’ю у віці старше 10 років вимагає його згоди. Крім того, за дитиною залишається можливість у будь-який момент покинути цю прийомну сім’ю і або повернутися до дитячого закладу, або вибрати іншу прийомну сім’ю. Забороняється, як і при усиновленні, роз’єднувати братів і сестер, за винятком випадків, коли роз’єднання припустимо в інтересах дитини. "За різними підрахунками, в прийомних сім’ях в даний час виховується від 5 до 10 відсотків дітей-сиріт".
Робота в прийомній сім’ї вимагає особливої підготовки. Однією доброї волі тут мало. Далеко не всі виявили бажання - часто зопалу, після якої-небудь особливо що рве серце публікації, - взяти прийомну дитину, доводять свій намір до кінця. Живі діти виявляються не такими зворушливим, як малювалося в уяві, деяких дорослих дратує їх крик і навіть сміх. Чесніше і корисніше зізнатися, що не підходиш у вихователі, і обмежитися іншою формою допомоги сиротам; можна відвідувати їх у притулку чи дитячому будинку, вести в них гуртки, водити в гості і на екскурсію.
Соціальний супровід — це цілеспрямована діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) зі створення необхідних умов для оптимального функціонування прийомної сім’ї і розвитку дитини. Відбір сімей, які після проведення інформаційної кампанії виявили бажання взяти на утримання та виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, проводиться таким чином.
1. Оцінювання потенційних прийомних батьків. Ця процедура передбачає збір матеріалів, документів, свідчень, на підставі яких будуть затверджуватися кандидатури прийомних батьків. Важливою складовою процедури відбору є ознайомлення з житловими умовами кандидатів та зустрічі соціальних працівників з членами потенційної прийомної сім’ї. Незалежно від того, хто з членів сім’ї вирішив стати прийомним батьком / матір’ю, вивчається вся сім’я, її спроможність створити позитивний виховний клімат.