Сторінка
2

Робота над типами тексту на уроках української мови

Як об’єкт лінгвістики текст є функціонально завершеним мовним цілим, основне завдання якого визначається певною метою мовленнєвої діяльності. Для тексту характерна зв’язність, що відображає єдність фонетичних, лексико-семантичних, граматичних засобів з урахуванням їх функціонально-стилістичного навантаження, комунікативне спрямування (мету, сферу спілкування), композиційну структуру, зміст та внутрішній смисл (тему й основну думку).

В Енциклопедії української мови (2000 рік) подається таке тлумачення термінологічного значення слова «текст»:

Текст (від лат. textum – зв’язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загально композиційному дистантному плані – спільною тематикою і сюжетною заданістю. Одиницею тексту є реально вичленовуваний найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня. Найменша реальна одиниця тексту – надфразна єдність.

На рівень реальних одиниць тексту можна поставити також період,оскільки він хоч і зберігає за собою статус одного речення, становить розгалужену синтаксичну композицію, гармонійно організовані частини якої утворюють складну тематичну і структурну цілісність. Ознак реальної одиниці тексту може набувати й окреме (не періодичної структури) речення – якщо на ньому концентрується особлива увага, винесене воно в позицію абзацу і має звичайну для надфразної єдності смислову і структурну автономність. У структурі тексту повністю реалізується структура абзацу з усіма властивими йому смисловими і формально-граматичними засобами зв'язку висловлень. Абзаци входять у більші за обсягом мовленнєві масиви, формуючи макроструктуру тексту і забезпечуючи його цілісність за допомогою дистантно реалізованих смислових і формально-умовних міжфразних зв'язків. Одиницями тексту в більш масштабному вимірі, в перспективі усієї його глибини є розділи, підрозділи, глави.

Текст як вища форма, реального вияву комунікативної сутності мови має свою мікро- і макросемантику. Остання формується в результаті відповідного розподілу інформації на всій його глибині і складної взаємодії структурних одиниць тексту на семантичному рівні.

З семантичною і структурною організацією тексту органічно пов'язана його стильова визначеність. Відрізок тексту, більший чи менший за обсягом, структурно і за змістом замкнений, має певну свою стильову маркованість, характеризується набором стильових ознак, які, крім усього, відіграють ще суттєву роль у забезпеченні цілісності тексту.

Важлива роль в оформленні текстів належить графічним засобам – абзацному членуванню, розділовим знаками (у писемних текстових формах) та інтонації (в усних формах). Вони допомагають забезпечити адекватну загально комунікативні спрямованості, структурну організацію тексту на його мікро- і макрорівнях.

Будь-який текст поєднує план змісту і план вираження. План змісту тексту – це його смисл. План вираження – мовне оформлення.

Текст по-різному визначається у лінгвістичній науці. Л. Лосєва вважає, що це «повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення».

У Н. Кутіної «Текст – це серединний елемент схеми комунікативного акту, яку спрощено можна уявити у вигляді трьохелементної структури: автор – текст – читач».

Російський дослідник тексту М. Бахтін висунув положення про безперервний рух текстів у широкому просторі культури.

Професор І. Ковалик текст трактується як «писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов’язаних між собою суджень».

У науковій літературі термін текст вживається:

1) на позначення синтаксичної одиниці, більшої за речення, – складного синтаксичного цілого, – і застосовується головним чином до вивчення мови художніх творів;

2) на позначення нового напряму дослідження у лінгвістиці – так званої лінгвістики тексту.

Стосовно шкільного курсу мови термін текст вживається як позначення відрізку мовлення, що характеризується смисловою і граматичною цілісністю, і розглядається як об’єкт аналізу в першому значенні, що ставить за мету розвивати в учнів усне та писемне мовлення.

Текст як завершене повідомлення про позамовний зміст будується за моделлю однієї з існуючих у літературній мові форм повідомлень (функціонального стилю, його різновидів і жанрів). Становлячи собою єдність мовлення і вираженого ним позамовного змісту, текст характеризується передусім певними закономірностями своєї організації.

Осмислення структурно-синтаксичної організації тексту ґрунтується на тому, що він є свідомо організованим відрізком мовленнєвого процесу. Мовець розгортає свою думку і закріплює її в синтаксичних моделях речень та у певних зв’язках простих і складних речень відповідно до прийнятих у мові способів вираження конкретних відношень і зв’язків.

Текст диференціюють за формами їх реалізації (усній, писемній). Значна частина текстів належить до тієї групи, яка може матеріалізуватися як у писемному, так і в усному варіантах – залежно від ситуації мовлення (тексти публіцистичні, тексти наукові, тексти інформаційні тощо). Є певна кількість текстологічних різновидів, у процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти, твори художньої літератури, офіційні документи, накази, протоколи, характеристики, акти) або усній (судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо).

Структурно-граматична своєрідність усних і писемних текстів зумовлюється самою природою двох відмінних між собою стилістичних варіантів мовлення – усного і писемного.

Усний текст являє собою продукт діалогічного чи монологічного мовлення, структурно-граматична організація якого визначається мовленнєвою ситуацією, безпосереднім контактом мовця з слухачем. Усне, писемно не фіксоване діалогічне і монологічне мовлення здійснюється за участю різнорідних засобів інтонації, силового режиму мовлення і манери вимови, допоміжних засобів міміки, жестів та сприйняття мовцем реакції адресата мовлення. Навіть текст наперед підготовленого усного монологічного мовлення значною мірою зберігає особливості безпосереднього ситуативного мовлення, він обов’язково компонується з «поправкою» на звучання, з розрахунком на оптимальне сприймання його слухачем».

Як усний, так і писемний текст виявляє ознаки системності в його структурно-синтаксичній організації. Будь-який текст відображає зв’язок мовлення з системою мови, водночас характеризуючись індивідуально-авторською реалізацією мовних одиниць, що є проявом мови в дії.

Основними ознаками тексту є:

1. цілісність; 2. зв’язність; 3. членимість; 4. лінійність; 5. інформативність; 6. структурно-смислова завершеність.

Цілісність тексту, тісний взаємозв’язок його складників, отримало у сучасній лінгвістиці ще назву когерентність (від лат. сohaerens – зв’язний, взаємопов’язаний). Вона буває смислова, структурна (граматична), комунікативна.