Сторінка
4

Робота над типами тексту на уроках української мови

Принцип організації наукового тексту полягає у відборі і використанні стилістичних засобів мови для потреб наукового спілкування. Відповідно до основного призначення – передавати інформацію у формі узагальнення явищ об’єктивної дійсності в судженнях, визначеннях і висновках, що випливають з аналізу, науковий текст характеризується чіткою логічністю викладу за певним планом; об’єктивністю аналізу; доказовістю висновків тощо.

Для наукового тексту характерне широке використання термінів, абстрактної лексики і відсутність слів з експресивно-емоціональним забарвленням, розмовно-просторічних елементів, різних тропів; використання переважно розповідних речень, рідше – питальних, риторично-питальних.

Науковий стиль характеризується наповненням фактичного матеріалу, точною і стислою інформацією. Наукові тексти чітко поділяються на абзаци, параграфи, розділи. Для цього стилю специфічними і найбільш загальними позамовними властивостями є узагальненість, логічність, об’єктивність і точність. Науковий стиль характеризується наявністю особливого запасу слів, словосполучень, форм і конструкцій для висловлення понять, необхідних саме у даній сфері спілкування. Слова в їх предметно-логічних значеннях, терміни, складні конструкції можуть бути використані і в інших стилях. Але типовим, регулярним є їх використання саме в науковому стилі

Ці та інші ознаки наукового стилю значною мірою зберігаються і в текстах, що передають інформацію в науково-популярній формі. Для такого тексту властиве також використання експресивно-емоційних слів та виразів, уведення елементів роз’яснення у вигляді порівнянь тощо.

Публіцистичний стиль – це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення його – формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією.

В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий строго регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями – окличні, що містять авторську оцінку певного факту; поряд із фактографічністю і переконаністю доказів – образність і емоційність, хоч ця образність є в основному тільки засобом яскравішого змалювання конкретного факту.

Принципи організації ділових текстів визначаються призначеністю мовлення бути офіційним документом, що набирає сили закону, постанови, указу, або регламентує правила, відносини сторін (держав, установ, організацій), чи характеризує стан справ, ходу засідання, зборів і т. д.

Офіційність і об’єктивність, точність і конкретність інформації в діловому тексті вимагають особливого відбору мовних засобів. Ці тексти, як правило, будуються за усталеною, стандартною формою документа (комюніке, договір, постанова, протокол, заява, характеристика, акт). Головними ознаками ділових текстів є чіткість формулювань, точність інформації, що підкріплюється зазначенням дати, місця події, цифровими даними; відсутність експресивно-емоційних слів у викладі постанов, законів, характеристик, актів обстеження; чітко виявлена категоричність формулювання настанов і т. д.

Одним із різновидів стилістичної організації мовних засобів є тексти художньої літератури. Як і інші тексти, художній текст відображує свій «стилеутворюючий стрижень», властивий стилеві художньої літератури.

Словесно-художній твір широко використовує елементи всіх стилів літературної мови і навіть ті, що перебувають поза її нормами.

Основним принципом організації художнього тексту є забезпечення образного відображення об’єктивної дійсності засобом слова. Однак слово в художньому тексті є не тільки засобом живопису і засобом створення художнього образу, водночас воно є й органічною частиною самого художнього образу.

У літературному творі транспонуються майже всі функціональні різновиди усного літературного мовлення – розповідь, репліка, заклик, інформація, науковий чи публічний виступ, судовий вирок, бесіда, інтерв’ю і т. д., що визначаються стильовим призначенням уснорозмовного, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового спілкування. Проте основними формами організації художнього мовлення є розповідь, опис і роздум з переважаючою для писемних текстів формою їх передачі – монологічним мовленням.

У шкільних підручниках в основному представлені художні тексти.

Особливості вивчення текстів на уроках словесності

Сучасна лінгвістика тексту передбачає перехід від вивчення текстової структури щодо аналізу тексту як комунікативної системи, детермінованої такими її складовими, як особистість мовця (автора) в поєднанні його психологічних, ментальних, соціокультурних особливостей.

Н. Шварц з методичної точки зору виділяє такі основні ознаки тексту:

Текст – це комунікативна одиниця, оскільки він відображає певну прагматичну настанову того, хто його створює.

Текст може відтворюватися в різних умовах, має цілісність і змістову завершеність.

Текст є соціально-зумовленим або детермінованим: одне і те саме комунікативне завдання одна і та сама особа реалізує по-різному, залежно від ситуації спілкування.

М. Пентилюк наголошує на тому, що поняття тексту в науковій літературі визначалося по-різному, залежно від різних поглядів на нього, і додає, що основні з них: текст – мовний матеріал, що містить необхідні для вивчення мовні одиниці (слова, словосполученні речення), і текст як предмет вивчання. Розбіжності у визначенні тексту стосуються таких чинників, як усна чи писемна, діалогічна чи монологічна форми мовлення, явність чи відсутність заголовка тощо. Але такі характеристики тексту, як членованість смислова цілісність і структурна зв’язність визнаються всіма дослідниками.

З лінгвістичного погляду текст має складатися з групи речень, об’єднаних певним смислом і структурою. Учені з’ясовують явище цілісності, зв’язності та закономірності побудови тексту. Текст розуміється і як конкретний мовленнєвий твір, і як структура, модель побудови, спільна для групи конкретних текстів.

Ця особливість тлумачення тексту важлива для методики навчання мови і мовлення, адже дає змогу показати учням під час аналізу конкретного тексту мірності побудови всіх або певної групи текстів і навчати зв’язного мовлення на основі узагальненого поняття тексту, що дозволяє формувати мовленнєві уміння й навички свідомим шляхом. Реалізований у певній ситуації спілкування текст прийнято називати висловлюванням (висловленням). Поняття текст і висловлювання в навчальній практиці виступають як синоніми (учням пропонується «скласти текст» і «скласти висловлювання»).