Сторінка
1

Бюджетна безпека: питання теорії і практики. Загрози бюджетній безпеці

Основними загрозами бюджетній безпеці держави є:

падіння виробництва в основних галузях народного господарства;

зменшення рентабельності і зростання збитковості господарюючих суб’єктів;

недостатнє або несвоєчасне наповнення джерел покриття бюджетного дефіциту;

незаконне підприємництво та угоди з валютою та валютними цінностями;

невиконання юридичними особами-резидентами зобов’язань за іноземними кредитами, одержаними під гарантії уряду;

несвоєчасне прийняття бюджету та звітів про його виконання;

низький рівень платіжно-розрахункової дисципліни;

неефективність податкової системи, заниження господарюючими суб’єктами податкової бази та ухилення від сплати податків. Зокрема, м’яка фіскальна політика уряду упродовж 1991-1995 років, непрофесіоналізм владних структур у бюджетному процесі, відсутність дієвого контролю призвели до значного зростання податкової недоїмки. В 1994-1999 роках вона зросла більше, ніж у 250 разів. На початок 2000 року недопоступлення податків до зведеного бюджету України уже складало близько 14 млрд. грн. Це, безумовно, аж ніяк не сприяло збалансуванню бюджету;

нечіткість юридичних норм в сфері бюджету і оподаткування і неоднозначність їхнього трактування;

неефективність системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;

існування прихованого бюджетного дефіциту, який утворювався в наслідок існування довготривалої бюджетної заборгованості по бюджетних виплатах із заробітної плати, соціальних трансфертів, ПДВ та ін.;

– перекладання дефіциту на місцеві бюджети (підвищення рівня заробітної плати бюджетникам, значна частина яких фінансується з місцевих бюджетів відбувається без належного закріплення за цими бюджетами додаткових дохідних джерел, які б відповідали покладеним на них повноваженням. Це призводить до утворення бюджетної незбалансованості на місцевому рівні і засилля бюджетної системи трансфертами);

– тінізація економічних процесів, яка є досить поширеним явищем. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% від ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин. Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, продовжує утримувати одну із чільних позицій (масштаби тіньової економіки в Україні за оцінками експертів коливаються у межах від 40 до 80% ВВП, тоді як у Словаччині, Чехії, Польщі й Естонії за приблизними оцінками тінізація економіки складає 5-13% від ВВП, Латвії – 35,3%, Болгарії – 36,2%, Росії – 41,6%). На думку більшості експертів, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільльського господарства, у сфері приватизації. Характерною ознакою того періоду був підвищений попит на готівку, темпи зростання якої більше ніж удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули „неофіційні” готівкові розрахунки.

Прагматизм бюджетного дефіциту у контексті бюджетної безпеки держави

Як уже зазначалось, рівень бюджетної безпеки держави є обернено пропорційним до величини бюджетного дефіциту. При цьому дефіцит виступає чи ненайважливішим чинником в системі загроз не лише бюджетній, а й фінансовій безпеці держави загалом. З огляду на це, варто проаналізувати суть даного явища, виокремивши важливі моменти, які і визначають певну його критичність в оцінці показників бюджетної безпеки.

Бюджет (не зважаючи на усю складність, багатогранність і різновекторність цієї категорії) за своєю формою є планом щорічних доходів і видатків держави, розроблений урядом на наступний бюджетний період і затверджений законом. Складаючи бюджет, уряд використовує діючу законодавчу та нормативну базу. Опираючись на соціально-економічну доктрину держави, прогнозуються витрати на наступний бюджетний період. Під ці прогнозні витрати (ПрВ) вишукуються планові доходи (ПлД). Ті, в свою чергу, виступають основою для здійснення планових витрат (ПлВ).

ПрВ ПлД ПлВ

Планові витрати дорівнюватимуть прогнозним тільки в тому випадку, якщо планові доходи відповідатимуть прогнозним витратам (ПлВ = ПрВ якщо ПлД = ПрВ).

У випадку, коли планові доходи є меншими прогнозних витрат, держава опиняється на роздоріжжі. Можна спробувати збалансувати бюджет або ж затвердити його з перевищенням видаткової частини над дохідною, тобто з дефіцитом.

Практично упродовж усіх років незалежності України її бюджет складався із дефіцитом. Найважчим був 1992 рік, коли дефіцит становив 36,1% до обсягу видатків бюджету і 13,8 % ВВП. Надалі ситуація дещо поліпшилася. Упродовж 1993-1997 рр. середньорічний рівень дефіциту відносно видатків становив 15,1%, а відносно ВВП – 6,6%. Звісно, це був ще досить відчутний дефіцит, який більше ніж удвічі перевищував загальновизнані припустимі межі (2-3% до ВВП). Починаючи з 1998 року рівень бюджетного дефіциту істотно знижувався, а в 2000 році бюджет було складено й виконано з профіцитом на суму 1,0 млрд. грн. Водночас до неподаткових доходів бюджету були включені доходи від приватизації державного майна на суму 2,3 млрд. грн. Якщо ці доходи, як надзвичайні, вивести за баланс бюджету, то виявляється, що він виконаний не з профіцитом, а з дефіцитом на суму 1,3 млрд. грн. (0,8% до ВВП). У 2002 році надходження від приватизації вже були віднесені до джерел фінансування дефіциту бюджету. Профіцитність бюджету пояснюється досить просто – недофінансуванням затверджених видатків на суму 5,2 млрд. грн. проти затвердженого Верховною Радою України обсягу. Це означає, що проблеми бюджетного дефіциту дуже складні і вирішити їх суто механічно неможливо. Таким чином, як один з основних макрофінансових індикаторів, бюджетний дефіцит в Україні свідчить про відчутні проблеми як у сфері державних фінансів, так і у фінансовій системі та економіці в цілому.