Сторінка
3

Бюджетна безпека: питання теорії і практики. Загрози бюджетній безпеці

Проблем з неконтрольованою інфляцією вдається уникнути, викорис­то­вуючи як метод покриття дефіциту бюджету державні запозичення. Окрім того, держкредит розширює фінансові можливості держави, є ефективним інструментом вилучення зайвих коштів з обороту, психологічно не викликає опору, на відміну від підвищення податків. Але поряд з цим, він перетворює позики, взяті власне урядом, у національний борг. Витісняється частина приватних інвестицій. Державний бюджет обтяжується видатками, що спрямовуються на об­слу­го­вування боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом.

Державний кредит дає можливість будь-коли залучити кошти для фінан­сування додаткових програм. Але при цьому у суспільства “пород­жу­єть­ся оманливе почуття благополуччя, вважання себе багатшими, ніж це є насправді”. Жан Батіст Сей, змальовуючи сутність державного кредиту, зазначав, що це нова зброя, жахливіша за порох, зброя, якою держави повинні користуватись під загрозою політичного знищення. З іншого боку, історії відомі “податкові бунти” (повстання, яке перетворилося у револю­цій­ну війну в США, часто датується днем “Бостонського чаювання”(1773 р.), мотивом якого була переконаність у несправедливості мита на чай, яким обкладалися колонії), натомість позики ніколи не викликали суспільного опору. Незважаючи на 5,2 трлн. доларів федерального боргу, США у середині 90-х років перетворились на процвітаючу супердержаву.

Таким чином бюджетний дефіцит є неоднозначним явищем. Найчастіше бюджетний дефіцит є явищем негативним, який тягне за собою не лише зниження рівня бюджетної і фінансової безпеки, а й низку інших наслідків для економіки держави. Проте, рівень безпеки держави буде змінюватись у залеж­ності від того, яким чином держава управляє цим дефіцитом, тобто, які сце­на­рії обираються для збалансування бюджету і його покриття. Склад­ність цього процесу пояснюється в значній мірі відсутністю ідеального ме­ха­ніз­му управління дефіцитом бюджету, що посилюється чи полегшується в залежності від диференціації типу політико-економічної і соціальної системи держави.

Усі способи покриття дефіциту не позбавлені негативних наслідків, а збалансування бюджету можливе скоріше в довгостроковому періоді. Але світова практика показує, що вважати бюджетний дефіцит тільки негативним явищем, також неварта. В умовах глибокої кризи, коли держава змушена стимулювати економічний розвиток, дефіцитне фінансування стає чи не єдиним виходом. В процесі формування демократичного середовища, бюджетні дефіцити можуть стати додатковим стимулом прогресу, якщо при цьому відшуковуватимуться нові способи раціонального використання грошових коштів та посилюватиметься бюджетна дисципліна. Тому подолання бюджетного дефіциту має стати стратегічною метою, її досягнення не повинно перетворюватись у самоціль, а бути явищем об’єктивним, таким, що відповідає інтересам усього суспільства і держави. Державна політика при цьому повинна спрямовуватись, з однієї сторони, на зміцнення дохідної бази бюджету, а з іншої, – на оптимізацію державних видатків та підвищення ефективності та раціональності їх витрачання.

Проблеми забезпечення бюджетної безпеки держави.

В останньому за часом Посланні Президента України “Європейський вибір”, присвяченому концептуальним засадам стратегії економічного і соціального розвитку держави на 2002 – 2011 роки, обґрунтовується модель економічного зростання, підґрунтям якої є забезпечення стійкої стабільності грошової одиниці, дотримання в наступному десятиріччі принципу бездефіцитності державного бюджету та подальше обмеження боргової залежності держави, особливо зовнішньої.

Щодо зміцнення дохідної бази бюджету, то варто відзначити, що великий комплекс проблем, розв’язання яких дозволило б значно оздоровити фіскальну ситуацію в країні і зміцнити дохідну базу вітчизняних бюджетів, криється, перш за все, у сфері надання податкових пільг. І справа тут абсолютно не у тому скільки існує цих податкових пільг, а яка ефективність їх дії. Значна кількість пільг по оподаткуванню сприяє формуванню у платників специфічного типу мислення, що базується на розробці методики пристосування до окремих видів пільг.

Недосконалість податкового законодавства та часті його зміни примушують вітчизняних бізнесменів вишукувати нові способи ухилення від оподаткування. За умови високого податкового навантаження вигоди від ухилення від оподаткування у вітчизняних умовах є доволі значними, а тіньовий сектор економіки за розмірами нічим не поступається легальному. Зниження податкового тиску, зменшення кількості податкових ставок по основних податках і зборах, спрощення системи адміністрування при одночасній стабілізації податкового і фінансового законодавства (саме це і повинен забезпечити новий податковий кодекс) дало б змогу вивільнити тіньові капітали. Це б сприяло розширенню податкової бази, а, отже, збільшенню доходів бюджету.

Щодо неподаткових доходів (а вони в Україні значні: в окремі роки другої половини 90-х – від 20 до 30% загального обсягу доходів бюджету), то сьогодні вони фактично виконують функції заміщення нестачі податкових надходжень. Сьогодні, перш за все, багато розмов точиться навколо питання врахуван­ня надходження коштів від приватизації державного майна як джерела фінансування дефіциту бюджету. Згідно з діючою бюд­жетною класифікацією надходження коштів від приватизації за­раховуються до доходів бюджету і спрямовуються на забезпечення передбачених поточних видатків. Така політика з позиції фінансової стратегії є доволі специфічною і неодназначною, адже приватизація за рік-два закінчиться і проблема наповнення бюджету загостриться з новою силою. Аби цього не сталося уже сьогодні потрібно перевести надходження від приватизації з категорії доходів в категорію фінансування бюджету, використовувати їх як останній надійний спосіб покриття дефіциту або виплат по державному боргу. З цією метою потрібно внести зміни до Бюджетного кодексу.

Окрім цього, Україна чи не єдина країна, яка у бюджеті закладає надходження від штрафів та фінансових санкцій. Від цього потрібно негайно відмовлятись, адже безглуздо в головному фінансовому документі держави передбачати фінансові порушення і надходження від них. Держава планує те, з чим в принципі повинна боротись. Така ситуація спричинює розростання адмініс­тра­тивного ресурсу, його впливу на економіку. Працівники податкової служби при цьому перестають ефективно виконувати свої функції, а щораз підвищують адміністративний тиск на платників податків, адже головне для них – виконати план. Це неабияк сприяє поширенню корупції і активізує податкові делікти.