Сторінка
4

Бюджетна безпека: питання теорії і практики. Загрози бюджетній безпеці

Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок про значний фіскальний потенціал української економіки. Існує маса резервів, вміле використання яких дало б змогу наповнити бюджет додатковими коштами і ліквідувати дефіцит. Це, перш за все:

прийняття Податкового кодексу, який би сприяв зниженню податкового навантаження в державі, спрощенню системи адміністрування податків, стабільності нормативно-правової бази;

ліквідація адміністративного тиску на платників податків; побудова нового, стимулюючого податкового механізму на основі пріоритетності принципів соціальної справедливості, рівності, законності;

перегляд системи податкових пільг з одночасним скороченням малоефективних, які не мають інвестиційної спрямованості і не пов’язані із захистом малозабезпечених верств населення;

попередження виникнення у суб’єктів господарювання податкового боргу; ефективна реалізація Закону про протидію відмиванню “брудних” грошей та Державної програми детінізації економіки;

переведення надходжень від приватизації до категорії фінансування бюджету.

Оптимізація державних видатків є набагато складнішим процесом. Цьому питанню особлива увага почала приділятись наприкінці ХХ століття. Причиною цього стали саме значні бюджетні дефіцити.

Однак, резерви скорочення державних видатків в Україні на сьогоднішній день практично відсутні. Як уже зазначалось раніше, у період кардинальних соціально-економічних змін держава зобов’язана проводити стимулюючу економічну політику, збільшуючи капітальні видатки навіть за рахунок дефіцитного фінансування. В Україні же спостерігається доволі нераціональна структура бюджетних витрат.

Найбільша питома вага у державних витратах протягом десяти років належала видаткам соціально-культурного характеру. Просумувавши усі со­ці­аль­ні виплати, фінансування соціально-культурних закладів, установ та заходів, пе­ре­рахування до Пенсійного фонду, отримаємо, що близько 50% усіх бюджетних витрат носили споживчий характер. Така структура бюджетних витрат не сприяла нарощенню капіталу у державі, розвитку економіки, проведенню ефективних реформ. Оскільки не було серйозних вливань в економічну сферу, не було і віддачі. Фіскальна спроможність економіки залишалась і залишається на низькому рівні. Бюджетне планування є малоефективним, а політика державних витрат уже давно не відповідає вимогам сьогодення. І від цього потерпає сам бюджет, а бюджетний дефіцит є реальним тому підтвердженням.

Діюча система видатків сформувалася в Україні ще за умов максимальної фінансової централізації. Сутність фінан­со­вої ідеології соціалізму була досить проста – концентрація переважної частини національного доходу в бюджеті з наступним виділенням коштів тим, у кого існує відповідна потреба. У зв’язку з цим дуже гостро постає проблема реформування видаткової частини бюджету. Саме реформування, а не механічного скорочення, як це часто пропонується. Реформування діючої системи видатків бюджету вимагає значних зусиль і досить тривалого часу. Адже сформувалася розгалужена соціальна сфера, яку необхідно фінансу­вати. Навіть постійне скорочення рівня фінансового забезпечення бюджетних установ не в змозі вирішити проблему дефіциту, оскільки завжди існують межі, нижче яких фінансування просто неможливе.

Тому можливим вирішенням проблеми може стати:

запровадження жорсткого режиму економії бюджетних коштів;

оптимізація програм фінансування окремих відомств шляхом їх структурної перебудови (запровадження професійної армії, сприяння розвитку страхової медицини, передача у приватний сектор окремих служб комунального господарства, зокрема шляхово-експлуатаційної);

всестороннє скорочення адміністративно-управлінського апарату і, відповідно, зменшення витрат на управління;

поступова децентралізація владних функцій з відповідною передачею фінансових ресурсів і зобов’язань на місця;

посилення відповідальності керівників усіх ланок бюджетної системи за нецільове витрачання бюджетних коштів.

З метою недопущення в майбутньому безконтрольності і неефективності витрачання коштів, залучених в рахунок покриття бюджетного дефіциту, уже сьогодні необхідно провести низку заходів випереджувального і стратегічного характеру. У даному контексті зазначимо, що стаття 10 Бюджетного кодексу Ук­ра­їни передбачає програмну класифіка­цію видатків бюджету. Вона засто­со­ву­ється при формуванні основного фінансового документу держави за програмно-цільовим методом. Програмна класифікація передбачає розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами, які є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання. Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, ана­ліз та відбір програм на стадії стратегічного планування. Виконання цієї роботи покладено на головних розпорядників коштів, які в період формування бюджетного запиту та підготовки пропозицій до проекту бюджету обґрунтовують включення відповідної програми на наступний бюджетний рік. При цьому кожна програма, що включається в бюджет, повинна мати чітко окреслені цілі.

Широкого застосування на практиці програмно-цільовий метод форму­вання державного бюджету в Україні поки що не знайшов. Проте формування бюд­жету саме у такий спосіб дозволило б більш якісно оцінити ефективність дер­жав­ного фінансування. Особливо важливим і необхідним є програмна класи­фі­ка­ція видатків, що здійснюються за рахунок залучених в рамках покриття дефіциту коштів. У цьому випадку усі державні видатки повинні базуватись на конкретних комплексних програмах з чітко визначеними цілями та завданнями, а встановлені критерії дадуть можливість оцінити результативність та ефективність таких про­грам.

Як свідчить аналіз видатків бюджету України за останні роки, вони переважно спрямовуються на покриття поточних витрат. Видатки на капітальні вкладення становлять лише 3–5% і, крім того, розпорошуються внаслідок відомчого характеру їх виділення. Основний результат – зростання ВВП за таких умов не забезпечується. У зв'язку з цим доцільно запровадити створення в Україні двох відокремлених бюджетів – поточного і розвитку. Фінансування видатків поточного бюджету, який має бути бездефіцитним, повинно здійснюватися за рахунок постійних доходів бюджету – податків. Покриття ж частини видатків бюджету розвитку цілком можливе за рахунок дефіцитного фінансування та неподаткових надходжень. Але при цьому дуже важливо забезпечити високу ефективність та мінімальні терміни окупності інвестиційних проектів, які будуть фінансуватися з бюджету розвитку.