Сторінка
3

Навчально-мовленнєва діяльність учнів середньої школи на уроках української мови

уміння аналізувати зміст, визначати мету мовлення (переконуючого, інформаційного й розважального), визначити композицію мовлення, вінничанці головну тему та основну думку, форми аргументації (аналогії, факти цифри);

уміння слухати критично, пов'язувати почуте і «чистім досвідом, систематизувати почуте, намагаючись передбачити розвиток головної теми; оцінювати почуте;

уміння конспектувати (залежно від умов спілкування зосереджувати увагу на ключових словах).

Основні недоліки аудіювання:

неосмислене сприйняття тексту, коли слухання є фоном для іншого виду діяльності;

вибіркове сприйняття окремих уривків почутого;

невміння критично аналізувати зміст повідомлення і встановлювати зв'язок між почутим і фактами дійсності;

несприятливі зовнішні умови спілкування.

Читання включає:

техніку читання;

розуміння прочитаного.

Психофізіологічна основа читання - операції зорового сприйняття тексту й розуміння інформації, що потрапляє до читача через зоровий канал читання супроводжується внутрішнім приговорюванням і базується на розпізнаванні графічних мовних одиниць письмового тексту.

Навички пов'язані з технікою читання (сприйняття графічних знаків та співвіднесення їх з відповідними значеннями) повинні бути автоматизовані.

Навички, пов'язані із розумінням читання (встановлення смислових зв'язків між мовними одиницями тексту, розуміння тексту як завершеного мовленнєвого твору). Виділяють такі способи читання:

поглиблене читання: увага звертається на деталі, які аналізуються й оцінюються, таким способом читаються підручники, наукові тексти;

читання-перегляд: використовується для попереднього ознайомлення з книгою, читається зміст, передмова, заключна частина;

читання-сканування: швидкий перегляд друкованого тексту з метою пошуку потрібних слів, прізвищ, цим способом оволодівають у процесі спеціального тренування; швидке читання відрізняється не тільки спеціально сформованою високою швидкістю читання, але й якісним засвоєнням прочитаного.

Недоліки читання:

регресія (невиправдане повернення до вже прочитаного):

внутрішнє проговорювання;

суто графічні (технічні) труднощі:

недостатній словниковий запас.

У сучасній школі особлива увага приділяється вдосконаленню умінь навичок читанню вголос та читанню мовчки. Читання вголос - читати з достатньою швидкістю, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, логічного наголосу, пауз. Виражати за допомогою тембру, гучності голосу особливості змісту, стилю, передавати авторський задум. Пристосовувати читання до особливостей слухачів.

Читання мовчки - розуміти фактичний зміст тексту. Знаходити е тексті необхідну інформацію. Визначати тему та головну думку. Знаходити виражально-зображальні засоби. Уявляти наявні в тексті образи.

Говоріння - забезпечує усне спілкування в діалогічній і монологічній формі.

Виконує такі комунікативні функції: передбачає висловлювання однієї особи (повідомлення інформації); пропозиція (прийняття або неприйняття); взаемопереконання; обмін думками.

Діалогічне мовлення - процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Завжди вмотивоване, ситуативне, емоційно забарвлене, має двобічний характер.

Уміння й навички говоріння у процесі діалогу:

виявляти обізнаність з обговорюваної теми;

досягати комунікативної мети,

дотримуватися теми спілкування;

аргументувати висловлені тези;

спростовувати хибні думки співрозмовників;

використовувати правила спілкування; мовленнєвого етикету, репліки для стимулювання, підтримання діалогу, дотримуватися норм літературної мови.

Монологічне мовлення - безпосередньо спрямоване до співрозмовника чи аудиторії.

Виконує такі комунікативні функції: інформативну; впливову; експресивну; розважальну; ритуально-культову. Має односпрямованість (не розраховане на безпосередню відповідну реакцію) зв'язність думки, що виражається в композиційно-смисловій єдності тексту та зв'язність мовлення володіння мовними засобами міжфразового зв'язку.

Психофізіологічні прийоми говоріння:

репродукції (використання готових ключових фраз):

вибору (вибір слів і граматичної будови залежно від комунікативної мети);

комбінування знайомих мовних компонентів у нових сполученнях;

прогнозування (перші вимовлені слова прогнозують усю конструкцію фрази, що дозволяє уникати невиправданих пауз);

дискурсивності (мовець сприймає сигнали зворотнього зв'язку і приймає відповідне рішення щодо наступних фраз).

Писемне мовлення - це такий вид мовленнєвої діяльності, що полягає в кодуванні інформації за допомогою графічних засобів мови. Уміння писати означає графічно правильно зображати літери алфавіту, дотримуючись правописних норм; формулювати свої думки в письмовій формі.

Правила написання слів, розстановки розділових знаків визначає український правопис. Смисловий бік письма розглядається методикою зв'язною мовлення, насамперед методикою написання переказів і творів.

Уміння й навички монологічного мовлення (усний або письмовий переказ, усний або письмовий твір):

будувати висловлювання певного обсягу, добираючи та впорядковуючи необхідний для реалізації задуму матеріал;

враховувати тему висловлювання;

виразно відображати основну думку, розрізняючи головний і другорядний матеріал;

використовувати мовні засоби відповідно до комунікативного завдання;

дотримуватися норм літературної вимови;

зберігати єдність стилю.

У процесі монологічного мовлення учні повинні виявляти своє ставлення до предмета висловлювання, розуміти можливість різних підходів до розв'язання тієї самої проблеми. Види робіт з розвитку зв'язного писемного мовлення:

робота з текстом;

тема, основна думка;

способи зв'язку речень у тексті (ланцюжковий, паралельний);

цілісність тексту (смислова, граіматична, структурна); композиційно-структурні особливості тексту (абзац, складне синтаксичне ціле);

актуальне членування (дане й нове);

засоби зв'язку речень у тексті (займенники, прислівники, синоніми, лексичні повтори тощо);

редагування написаного.

Переказ - вид роботи, який передбачає відтворення змісту висловлювання і складання тексту за готовим матеріалом.

Значення переказів:

виробляє навички виразно слухати й відтворювати почуте або прочитане;

вчить розуміти й адекватно передавати чужі думки в усній і писемній формі;

закладає основи якісного викладу власних думок.

Види переказів:

за метою проведення (контрольні, навчальні);

за наявністю творчих елементів (творчий, переказ-переклад);

за обсягом (докладні, стислі, вибіркові);

за формою мовлення (усний, письмовий);

за наявністю додаткових завдань (граматичних, стилістичних];

за типом мовлення (розповідь, опис, міркування).

Твір - вид роботи, який передбачає самостійний виклад учнями думок, суджень, почуттів види творів:

за метою проведення (контрольні, навчальні);

за місцем виконання (класні, домашні);

за формою мовлення (усні, письмові);