Сторінка
7
У сучасній методиці дотримуються терміна «помилка», коли йдеться про порушення мовного оформлення висловлювання, термін «недолік» частіше вживається щодо змісту сказаного чи написаного. Часто ці поняття виступають як синоніми.
Окрему групу помилок становлять порушення лексичних і стилістичних норм. Останні десятиліття лінгводидакти розглядали їх як мовленнєві. Так, В.Капінос виділяє мовленнєві помилки і недоліки: до мовленнєвих помилок належать порушення норм слововживання, пов'язаних з нерозумінням значення слова, до недоліків - неточність, бідність, порушення виразності мовлення.
Цікаву класифікацію помилок у порушенні норм побудови зв'язних висловлювань пропонує В.Мельничайко. Крім граматичних, він виділяє лексичні і фразеологічні, стилістичні помилки та недоліки в структурі тексту.
Окремий тип помилок становлять стилістичні. Проблема цих помилок досить давня.
Природа цих помилок досить своєрідна. Вони, з одного боку, є порушенням стильової структури тексту, з другого - стилістичного забарвлення тексту, а отже, порушеннями функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонетичного, лексичного, словотвірного, граматичного) в текстах різних стилів. Звідси й тлумачення терміна стилістична помилка досить строкате. Для прикладу наведемо визначення М.Пльонкіна: "Стилістичними помилками вважаються різноманітні мовленнєві недоліки, що негативно впливають на смисл і точність висловлювання" Таке розуміння стилістичної помилки ніяк не відображає її природи, бо не має зв'язку із стилістичною нормою. Ураховуючи зміст шкільної стилістики і необхідність засвоєння учнями стилістичних норм та формування комунікативних умінь навичок, під стилістичною помилкою слід розуміти порушення функціональні доцільності, що виражається у використанні мовного засобу, недоречного в певному контексті (хоч, можливо, цілком доцільного в іншому). Стилістичними помилкам можуть бути порушення мовлення, пов'язані з недоречним за функціонально-стилістичним призначенням чи експресивно-емоційним забарвленням будь-якої мовного засобу, чи такі, що призводять до зниження сили вираження, експресивності та емоційності мовлення.
Як приклад, пропоную практичні вправи, спрямовані на вилучення мовленнєвих помилок.
Вправа 7. Гра «Я коректор». Знайти помилку у виборі слова. Визначити тип помилки. Правильну відповідь записати.
Терміново подзвонити (Терміново зателефонувати)
Завдати удару (Нанести удар)
Приймати участь ( Брати участь )
Дав вірну відповідь (Дав правильну відповідь )
Перевертати сторінки (Перегортати сторінки )
Давати запитання (Ставити запитання )
Піднести квіти (Вручити квіти )
Вправа 8. Самостійне дослідження-редагування тексту.
Осінній карнавал
Усміхаюча осінь заворожує мене на кожному кроці. Осінню навкруги така невимовна краса! Ніби готуючись до осінього карнавалу дерева одяглися в багряні шати. Бирізки й клени стали жовті, а осики – червоні. Серед зиленої хвої палає дика груша. Землю вкрили кольорові опалі листя.
Здається, ніби крокуєш по чарівному, зітканому із золотих ниток килиму.
Йдучи вулицьою, кленові листочки милують мене прикрасними росписами невідомого художника. Дивлячись на цю красу не можна дочекатися, коли на золотогривих конях у золотій кареті прийде королева Осінь і врочисто розпочне карнавал.
Вчитель знайомить учнів з мовними нормами, вчить дотримуватися усталених мовних норм усної й писемної літературної мови, свідомо, цілеспрямовано, майстерно, використовувати мовно-виражальні засоби залежно від мети й обставин спілкування. Учні долають перешкоди у мовній комунікації, намагаючись не допускати помилок як у писемному, так і в усному мовленні.
На основі проведеного дослідження можна зробити висновки. Мовна освіта в Україні передбачає вдосконалення технологій навчального процесу. Зважаючи на те, що роль української мови в нашому суспільстві значно зросла, мовна і мовленнєва компетенції учнів ґрунтуються на усвідомленні основної функції української мови – комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її носіїв і впливає на їх духовний розвиток.
Розвиток мовлення у школі – це формування в учнів умінь і навичок вправно й правильно, відповідно до норм літературної мови, у тому числі стилістичних, користуватися мовою як засобом спілкування й пізнання. Мовленнєвий розвиток неможливий без формування у школярів системи уявлень про функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонетичного, лексичного, граматичного). Вони мають навчитися доречно вживати лексичні, морфологічні й синтаксичні мовні засоби відповідно до стилю і типу мовлення, оскільки розвиток мовлення учнів – одне з практичних завдань навчання рідної мови, яке має важливе соціальне значення.
Види робіт, запропоновані у мовленнєвій змістовій лінії, залучають текстоцентричний підхід до навчання рідної мови, текстові завдання сприяють підвищенню мовної культури, збагаченню лексичного запасу (аудіювання та читання текстів мовчки, виразне читання вголос, перекази, діалогічне та монологічне мовлення). Під час лінгвістичного аналізу тексту учні засвоюють його комунікативні ознаки, стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетенцію. Тому, робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв’язок лінгвістичних теорій з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. У роботі з розвитку мовлення не може бути традиційності й одноманітності. Зацікавити школярів українською мовою як предметом навчання можна передусім шляхом уникнення одноманітності, шаблону і схематизму в роботі над словом. Чітке і доказове опрацювання мовних явищ та варіювання форм, методів і прийомів навчання збуджують пізнавальний інтерес і стимулюють самостійне мислення школярів.
Різноманітні організаційні форми уроку та впровадження в навчальний процес роботи над цікавими мовними матеріалами активізують пізнавальну й емоційну діяльність учнів, забезпечують вироблення в них комунікативних та правописних умінь і навичок. Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали монологічним і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення. Через відповідно дібраний мовний матеріал і завдання до нього демонструється багатство і розвиненість української мови, її краса і мелодійність.
Отже, навчання мови і мовлення становить єдиний процес, підпорядкований кінцевій навчальній та виховній меті шкільного курсу рідної мови – формування національно свідомої мовної особистості, яка володіє вміннями використовувати мовні засоби відповідно до мети і умов спілкування.