Сторінка
2

Навчально-мовленнєва діяльність учнів середньої школи на уроках української мови

Зв’язне мовлення в лінгводидактиці визначається як така мовленнєва діяльність, що становить єдине самостійне ціле, передає закінчену думку й членується на складові частини. Цей термін уживається ще й у таких значеннях: текст, продукт мовленнєвої діяльності, висловлювання; назва розділу методики розвитку мовлення – методика переказів, творів, інших творчих робіт, методика організації роботи над різними видами мовленнєвої діяльності.

Цей напрям роботи представлений мовленнєвою змістовою лінією шкільної програми, де визначено зміст навчального матеріалу:

1. Відомості про мовлення (загальне уявлення про мовлення і спілкування, види мовленнєвої діяльності, мета спілкування, мовлення монологічне й діалогічне, основні правила спілкування, текст, тема й основна думка висловлювання, простий і складний план, стилі, типи, жанри мовлення тощо);

2. Перелік основних видів робіт за кожним видом мовленнєвої діяльності:

- сприймання чужого мовлення: аудіювання, читання мовчки;

- відтворення готового тексту: виразне читання вголос, усне (говоріння) та письмове (письмо) перекази;

- створення власних висловлювань: діалог, монолог (твір, відгук, виступ під час дискусії, доповідь, реферат, виступ, анотація), ділові папери та ін.

Змісту навчальної мовленнєвої діяльності відповідають державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, як от:

- розрізняти мовленнєвознавчі поняття, визначати тему, основну думку висловлювання, стиль, тип, жанр мовлення, змістові частини тексту, засоби і способи зв’язку речень у тексті, ділити текст на абзаци тощо;

- сприймання чужого мовлення: а) слухати й розуміти тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, прогнозувати загальний характер змісту, на основі формування теми, основної думки, визначити адресат і мету спілкування тощо; б) читати тексти мовчки з визначеною швидкістю відтворювання, виділити й запам’ятовувати в прочитаному головне і деталі, ставити і відповідати на запитання, оцінювати прочитаний текст з погляду змісту, виразності мовного оформлення тощо;

- відтворення готового тексту: а) виразно читати в голос знайомі тексти відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; переказувати усно і письмово прочитані й почуті тексти, помічати й виправляти недоліки у своєму мовленні тощо;

- створення власних висловлювань: а)складати діалоги, досягаючи комунікативної мети,дотримуючись правил мовленнєвого етикету; б) складати усні та письмові твори,добираючи мовні засоби відповідно до умов спілкування; в) складати ділові папери тощо.

У школі учням часто доводиться виступати з розгорнутими відповідями, розповідати перед учителем, перед класом. Їм не доводилося викладати свої думки в писемній формі, а тим часом це треба, і цьому треба спеціально вчитися. Як же повинно проходити навчання, у якому напрямку повинний йти розвиток мови дитини? Само по собі навчання в школі розширює джерела і можливості мовного розвитку дітей. Вони під керівництвом учителя спостерігають явища природи і трудову діяльність людей, спілкуються з товаришами, слухають побудовану по нормах літературної мови мову вчителя, читають книги і т.п. Усе це, звичайно, збагачує особистість дитини, його знання і розвиває його мову. Але, крім того, необхідна планомірна і цілеспрямована робота над мовою учнів, над її збагаченням. Що таке спеціальна робота з розвитку мови і які задачі стоять перед школою в цій області? Школа повинна навчити дітей правильно виражати свої думки. Практичне засвоєння дітьми мови відбувається на всіх класних заняттях, у тому числі і на уроках рідної мови. Діти розповідають казки, переказують прочитане, говорять про свої шкільні і домашні справи, про ігри, забави, розвагах, на теми з навколишньої життя, обговорюють різні випадки і події громадського життя і т.д. Однак розвивати мову не значить тільки надавати дітям можливість більше говорити чи писати, давати матеріал і теми для усних і письмових виступів і ставити оцінки за відповіді, за виклади і твори. Дітей треба учити мови. Розвивати мову - значить систематично, планомірно працювати над змістом мови, над її послідовністю, учити побудові пропозицій, вдумливому вибору придатного слова і його форми, постійно працювати над грамотним (орфографічно і пунктуаційно) оформленням думок і правильним орфоепічним проголошенням. Лише безупинна й організована по відомій системі робота з мови принесе учням користь, буде сприяти оволодінню його формами.

Ціль уроків розвитку мовлення - формування вмінь переказувати текст в усній і письмовій формах, формування вмінь становити текст по побаченому, почутому.

Відмітною ознакою уроку розвитку мовлення є цілеспрямована робота над основними видами мовної діяльності – письмом, говорінням, читанням і слуханням. Мовлення це основа всякої усної діяльності, засіб комунікації.

На уроках розвитку мовлення робота проводиться по двом напрямкам.

Перший напрямок у роботі з розвитку мовлення - робота з оволодіння нормами літературної мови, що формує навички правильного відтворення слова, словоформи, структури словосполучення й речення; робота зі збагачення мовлення виховує вміння не тільки правильно, але й доречно, з урахуванням вимог контексту, уживати язикові засоби в мовленні.

Переказ - це дитячі мовні вправи за зразками, засновані на активному наслідуванні. З одного боку, за допомогою усного переказу й письмового викладу збагачується мовлення школяра; з іншого боку - школяр сам будує речення й текст, проявляє ініціативу й активність у народженні мовлення.

Другий напрямок у роботі з розвитку мовлення - розвиток навичок зв'язного мовлення, уміння виражати свої думки точно, правильно з погляду літературних норм і по можливості яскраво.

Види зв’язного мовлення

Одним із видів розвитку зв’язного мовлення є аудіювання.

Риси аудіювання:

за характером мовленнєвого спілкування (безпосереднє, усне);

за роллю у процесі спілкування (реактивне);

за спрямованістю інформації (рецептивне);

за формою перебігу психічних процесів (внутрішнє сприйняття, увага, розпізнавання, зіставлення, групування, утримання в пам'яті);

за характером продукту мовленнєвої діяльності (умовивід як результат розуміння сприйнятого змісту).

Чинники формування здатності аудіювання:

мотивація;

загальний інтелектуальний розвиток;

рівень ерудиції;

знання та вміння з рідної мови.

Уміння й навички аудіювання:

розуміти мовлення в різних ситуаціях спілкування для задоволення різноманітних потреб;

визначати тему, мету діалогічного або монологічного мовлення;

встановлювати, підтримувати контакт зі співрозмовниками, не залучаючи власної продуктивної діяльності.

Допоміжні засоби, що удосконалюють уміння і навички аудіювання:

уміння концентруватися (готувати себе до слухання: зайняти зручну позицію по відношенню до адресанта, згадати відоме про предмет мовлення, осмислити тему, спробувати передбачити події, виділити практичну значущість для себе повідомлюваного, створити інтерес до предмета мовлення, залучити власну емоційну пам'ять);