Сторінка
2

Особливості психолого-педагогічної допомоги підліткам у процесі саморозвитку їх особистості

Н.М. Лосєва пропонує наступну дефініцію: «Саморозвиток – це безперервний процес, у якому під впливом визначення мотивів ставляться і досягаються конкретні цілі за допомогою зміни власної діяльності чи зміни себе».

М.А. Костенко визначає саморозвиток як становлення особистості з метою ефективної самореалізації «на основі внутрішньо значущих впливів», тобто простежується наявність двох складових процесу: зовнішньої і внутрішньої.

Г.К. Селевко розуміє саморозвиток як внутрішньо, так і зовнішньо організованим процесом. Науковець зазначає, що спрямованість та інтенсивність саморозвитку і самовдосконалення значною мірою визначаються соціальним середовищем та використаними педагогічними засобами. З точки зору Г. Селевко, саморозвиток є вищою духовною потребою, яка включає потреби пізнання, самоствердження, самовираження, безпеки, самовизначення, самоактуалізації, є прагненням людини до розвитку та самовдосконалення.

В.Г. Маралов вважає, що саморозвиток – це фундаментальна здатність людини ставати і бути справжнім суб’єктом свого життя, перетворювати власну життєдіяльність на предмет практичного перетворення, визначається здатністю здійснювати особистісний вибір на основі пізнання себе.

Р.Н. Файзуллін вважає, що самовиховання і саморозвиток можуть бути представлені як безперервне розширення об’єму і змісту самосвідомості, тобто включення в сферу свідомого все більшої кількості життєвих функцій людини, її звичок і психічних станів. Цей підхід до феномена, що вивчається, знайшов відображення в працях таких науковців, як К. Маркс, Ф. Енгельс, Р. Маркузе, М. Хайдеггер Р.Н. Файзуллін, Г.А. Цукерман, О.В. Суворов, І.Д. Єгоричєва, М.О. Бердяєв, С.Л. Франк, М.К. Мамардашвілі, В.П. Зінченко, Л.В. Клімова.

М.О. Бердяєв, розглядає саморозвиток як «потребу людини, яка прагне до самозвільнення, оволодіння собою», вважає саморозвиток «духовно-практичним самоперетворенням з метою повноти індивідуального самовираження і соціального служіння».

В.І. Андрєєв, Г.О. Балл, О.Г. Сухоленова, О.П. Слободян, В.Н. Івченко розглядають саморозвиток як певну внутрішню активність, вид творчої діяльності, що «зумовлює продуктивне особистісне зростання».

Всі вищенаведені визначення та підходи ґрунтуються на розумінні саморозвитку як цілісного поняття в широкому розумінні, але існує і протилежна точка зору. Так, М.Л. Князєва розглядає саморозвиток як одну з функцій самоосвіти, як удосконалення особистісного бачення світу, своєї свідомості, пам’яті, мислення, творчих якостей.

З огляду на викладене, зробимо такі висновки: поняття «саморозвиток» можна розуміти як потребу, інтернальну якість особистості, здатність до змін або вид внутрішньої діяльності, спрямований на досягнення певної мети.

Визначимо основні характеристики та ознаки саморозвитку.

Перш за все необхідно зазначити, що для аналізу саморозвитку найбільш загальним є поняття життєдіяльності як безперервного процесу визначення мети, діяльності та поведінки людини. У рамках життєдіяльності здійснюється і процес саморозвитку. Тому людина вже з раннього, в межах трирічного, віку, з моменту виділення свого Я з навколишнього світу (утворення системи Я), стає суб'єктом своєї життєдіяльності, оскільки починає ставити цілі, підкорятися власним бажанням і прагненням з урахуванням вимог інших. Однак, як відзначають дослідники, зокрема Г.А. Цукерман, суб'єктом саморозвитку дитина стає тільки в підлітковому віці, коли відбуваються кардинальні зміни у самосвідомості, виникає відчуття дорослості, йде процес переорієнтації з дитячих норм на дорослі. Але суб'єктом саморозвитку людина стає тільки тоді, коли вона більш-менш усвідомлено починає ставити цілі зі самоствердження, самовдосконалення, самореалізації, тобто визначати перспективи того, до чого вона рухається, чого домагається, що бажає або, навпаки, не бажає змінювати в собі.

Іншою характеристикою саморозвитку є активність особистості, яка може бути або соціальною активністю, або соціальною реактивністю.

Соціальна реактивність виявляється або у вигляді соціальної імпульсивності, або у вигляді пасивності, але в обох випадках вона не характеризує людину як суб'єкта життєдіяльності. Соціальна активність проходить у своєму розвитку ряд рівнів. Для дошкільника і молодшого школяра в основному характерний нормативний рівень, коли дитина лише повторює, імітує навіть у своїх ініціативах те, що засвоює в результаті взаємодії з дорослими. Нормативно-особистісний рівень властивий в основному підліткам та юнакам. Тут відбувається вихід за межі нормативно-заданого, виявляється своє власне ставлення до того, що людина робить, пізнає. Особистісно-продуктивний і продуктивно-творчий рівні властиві для дорослих людей, коли людина за допомогою своєї діяльності дає істотну надбавку суспільству, соціуму, створюючи, наприклад, щось нове, оригінальне або вдосконалюючи старе.

Зрозуміло, що нормативний рівень – це рівень відтворення (нехай і в авторському виконанні того, що вже відомо), а ось нормативно-особистісний рівень дозволяє особистості проявитися в повній мірі як індивідуальності, заявити про себе. Саме тому в підлітковому віці дитина може стати суб'єктом не тільки своєї життєдіяльності, а й саморозвитку. Стосовно до проблеми саморозвитку здатність до особистої ініціативи поширюється на організацію самопізнання і самовиховання. Однак якщо в підлітковому віці самовиховання носить все-таки риси формування в собі окремих властивостей і якостей, то вже в юнацькому віці перегляду піддається особистість у цілому .

Нарешті, важливою характеристикою саморозвитку є рівень розвитку самосвідомості, здатності до самопізнання. Розвинена здатність до самопізнання з її механізмами (ідентифікація і рефлексія) органічно включається в процес самопобудови особистості, визначення перспектив, способів і засобів саморозвитку.

Якщо звернутися до саморозвитку як специфічного процесу, що розгортається в часі і в просторі життєдіяльності людини, то слід відзначити його неоднозначність і багатоплановість. Тут набагато складніше чітко виділити послідовність дій, що характеризують саморозвиток, ніж, наприклад, послідовність дій, що описують процес самопізнання. Це зумовлено багатьма причинами, найважливішою з них є існування різних форм саморозвитку. Невипадково в українській мові є безліч термінів, які фіксують різні нюанси процесу саморозвитку: самопрезентація, самовираження, самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізація, самореалізація та ін. Всі вони зіставні – перша частина «само» вказує на те, що суб'єктом, ініціатором діяльності є людина, друга – характеризує специфіку, своєрідність діяльності: виразити себе, утвердитися, реалізуватися, вдосконалюватися. Тому просто аналізувати цілі, мотиви, способи і результати саморозвитку є неможливим. Все це можна проаналізувати в рамках тієї чи іншої форми саморозвитку .

Проведений аналіз дозволив описати досліджуваний процес як окреме явище та виділити такі форми: самоствердження, самовдосконалення та самоактуалізацію.

Самоствердження дає можливість заявити про себе в повній мірі як про особистість. Самовдосконалення висловлює прагнення наблизитися до деякого ідеалу. Самоактуалізація – виявити в собі певний потенціал і використовувати його в житті. Всі три форми дозволяють виразити себе і реалізувати в різному ступені. Тому саме вони адекватно характеризують процес саморозвитку в цілому, де внутрішнім моментом руху є самопобудова особистості.