Сторінка
4

Особливості психолого-педагогічної допомоги підліткам у процесі саморозвитку їх особистості

Щоб жити і діяти у відповідності зі своїм Ідеальним Я, людина повинна віднайти відчуття суб'єктивної волі. Складнощі та проблеми у неї виникають з вибором несвободи, тобто коли вона починає жити на догоду соціального оточення. Звідси випливає важливий висновок для психотерапії: основне завдання психотерапевта полягає в тому, щоб допомогти людині жити в злагоді зі своїм досвідом, бути собою. Але, в силу того що сам психотерапевт відноситься до соціального оточення, він не повинен впливати на людину, нав'язувати йому що-небудь. Його роль полягає в тому, щоб дати можливість пацієнту самовизначитися, вільно висловити свої думки і почуття, усвідомити, як він сам сприймає себе, як його сприймають інші люди. У кінцевому підсумку психотерапевт повинен надати допомогу – привести у відповідність Реальне Я пацієнта з особистим досвідом, глибинними переживаннями, тобто з Ідеальним Я. Але така допомога тільки тоді дасть позитивний ефект, коли будуть враховуватися наступні принципи:

– повне прийняття або безумовне позитивне ставлення до пацієнта як до особистості;

– адекватне емпатичне (емпатія – співпереживання) розуміння почуттів пацієнта і того змісту, який вони мають для нього;

– конгруентність, тобто здатність психотерапевта у роботі з пацієнтом залишатися самим собою.

Ці принципові положення психотерапевтичної роботи К. Роджерс переносить і на педагогічну практику. Суть його педагогічної теорії полягає в наступному:

1) метою педагогічної діяльності є забезпечення умов для «повноцінно функціонуючої» особистості – розвиток адекватної і гнучкої, здорової Я-концепції. Це можна зробити не шляхом формування особистості, а через допомогу в особистісному зростанні;

2) джерело і рушійні сили особистісного зростання знаходяться не поза людиною, а у ній самій. Тому автор виступає проти терміну «формування», так само як і проти поняття «засвоєння знань». На його думку, є цінним і стає значущим тільки те вчення, яке засноване на особистому досвіді, на особистісному виборі з покладанням на себе відповідальності;

3) в якості вихідної умови успішного особистісного зростання виступає прийняття себе. Тільки поважаюча себе, впевнена у собі людина відкрита для безпосереднього і ризикованого процесу звільнення, саморозкриття і саморозвитку.

Відповідно до такого підходу принципово змінюється і роль вчителя, педагога. Його функції – не просто передавати знання, формувати вміння або якості особистості, а стимулювати тенденції учнів до особистісного зростання, самовдосконалення і самоактуалізації.

Тому вчителя К. Роджерс називає по-іншому – вчитель-фасилітатор (фасилітатор – людина, яка стимулює у інших людей тенденції до особистісного зростання). Досягти високого звання вчителя-фасилітатора можна, якщо дотримуватися таких умов:

– протягом усього навчального процесу демонструвати дітям свою повну до них довіру;

– допомагати учням у формулюванні та уточненні цілей і завдань, що стоять як перед групою, так і перед кожним окремо;

– завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація навчання;

– завжди бути для учнів «джерелом» різноманітного досвіду, до якого можна звернутися за допомогою, зіткнувшись з труднощами у вирішенні того чи іншого завдання;

– розвивати в собі здатність відчувати емоційний настрой групи і приймати його;

– бути активним учасником групової взаємодії;

– відкрито виражати в групі свої почуття;

– прагнути до досягнення емпатії, що дозволяє розуміти почуття і переживання кожного школяра;

– добре знати самого себе.

Говорячи про конкретні форми і методи вчителя-фасилітатора, К. Роджерс не надавав їм особливого значення, адже сам проповідував відмову від універсальних методів і способів діяльності. На його думку, вчитель має право на вибір методичних засобів, прийомів і способів діяльності відповідно до конкретної ситуації та своїх можливостей. Можна назвати деякі методики, які використовували К. Роджерс та інші представники гуманістичної психології та педагогіки: різні методи групової роботи (зокрема, дискусії), навчання в діаді, використання елементів соціально-психологічного тренінгу.

Певну популярність придбав, наприклад, метод «контрактів», які індивідуально укладаються між кожним учнем і педагогом. Контракти передбачають: вивчення окремих тем і цілих курсів, можливість працювати індивідуально або в групі, кінцевий результат і критерії оцінки. Після підписання контракти оголошуються у класі.

Необхідно відзначити, що впровадження описаної технології, незважаючи на всі позитивні моменти для саморозвитку особистості, пов'язані зі значними труднощами. Головні з них: як можна проводити особистісно-орієнтоване навчання в умовах класно-урочної системи при наявності великого навчального навантаження на педагога і переповненості класів; наскільки добре професійно і особистісно повинен бути підготовлений педагог, щоб повною мірою реалізувати ідеї даного навчання. Тим не менш К. Роджерс та інші представники гуманістичної психології та педагогіки показали можливий шлях нової організації навчально-виховного процесу, що в повній мірі вирішує проблеми повноцінного саморозвитку особистості.

Технологія супроводу саморозвитку, розроблена на основі ідей педагогіки ненасильства

Педагогіка ненасильства – це відносно новий напрямок в рамках гуманістично-орієнтованих підходів, що виник у кінці 1980 – початку 1990-х років. Вона сформувалася спочатку як рух прогресивних педагогів, які виступали проти різних форм примусу дітей та юнацтва, а потім набула рис самостійності. Основна мета педагогіки ненасильства – повноцінний розвиток і функціонування особистості. Її саморозвиток блокується традиційними формами та методами навчання і виховання, які наперед задають те, що повинна робити дитина. У разі недосягнення яких-небудь цілей передбачені різного роду санкції, наприклад двійка. Це породжує у школяра тривогу, страх, напруженість. Відчуваючи їх, особистість не може повною мірою займатися саморозвитком.

Тому в якості основних завдань у педагогіці ненасильства висуваються: завдання гуманізації процесу навчання і виховання, взаємодії дорослих і дітей; завдання, спрямовані на розвиток уміння у підростаючого покоління здійснення ненасильницьких дій по відношенню до оточуючих людей, природи, світу в цілому; здатність протистояти насильству, надавати в разі необхідності ненасильницький опір, тобто це завдання з формування позиції ненасильства. У той же час визнається, що сформувати таку позицію ззовні неможливо, тому ставка робиться на саморозвиток, самовдосконалення, особистісний ріст учасників педагогічного процесу. В якості провідної приймається модель супроводу.

Знизити рівень примусу, створити передумови для вільного саморозвитку підлітка можна, використовуючи принципи ненасильницької взаємодії педагогів з дітьми:

1. Досягнення позитивної відкритості по відношенню до дітей та своєї особи. Позитивна відкритість характеризується прийняттям дитини такою, якою вона є: з орієнтацією не на негативні, а на позитивні властивості й якості, з вірою в можливості проявити себе в тій або іншій сфері життєдіяльності.