Сторінка
1

Особливості психолого-педагогічної допомоги підліткам у процесі саморозвитку їх особистості

Зміна соціально-економічних основ держави, соціально-політична ситуація, що склалася в суспільстві, соціально-педагогічні перетворення, що відбуваються в ньому, гуманізація школи зажадали кардинальних змін в усіх сферах життєдіяльності суспільства, в тому числі в галузі освіти і виховання, спричинили необхідність переосмислення педагогічних цінностей, перегляду усталених науково-теоретичних і практичних систем виховання школярів. Зміна традиційної парадигми освіти на особистісно-орієнтовану стала вихідним моментом створення умов для самовираження учнів. Мета освіти і основне завдання школи збагатилися пріоритетами саморозвитку особистості, здатної найбільш повно реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності.

Саморозвиток особистості як об'єкт вивчення виділений у вітчизняній педагогіці в 60-і роки. До становлення саморозвитку учнів педагоги знову звернулися в кінці 90-х років; на необхідність формування саморозвитку у школярів звертають увагу психологи і соціологи, виділяючи найбільш сприятливий для цього період – підлітковий вік.

Необхідність формування саморозвитку особистості підлітка обумовлена низкою обставин. По-перше, аналіз стану даної проблеми в шкільній практиці показує, що вчителі не звертають уваги на проблему формування саморозвитку особистості дитини з ряду причин (відсутність у вчителів досвіду і потреби в цьому, обмеженість можливостей традиційного навчання, неготовність вчителів до виконання таких завдань і т.ін.). По-друге, зі зміною парадигми освіти з'явилася можливість визначити нові чинники формування саморозвитку підлітків.

Проблема саморозвитку особистості у навчальній діяльності досить містка і неоднозначна; її понятійний базис знаходиться на перетині дослідних полів педагогіки, філософії, психології, фізіології. У вітчизняній і зарубіжній педагогіці та психології накопичено досить багато ідей і положень, які лежать в основі проблеми саморозвитку особистості. У зв'язку з цим визначальне значення мають праці педагогів (Ю.К. Бабанський, Л.Г. Вяткін, В.В. Давидов, Г.І. Желєзовская, В.П. Жуковський, В.А. Сластьонін, Д.Б. Єльконін тощо) і психологів (Л.С. Виготський, Н.Ф. Гальперін, О.М. Леонтьєв, В.А. Петровський, С.Л. Рубінштейн та ін.) Великий внесок у розробку окремих аспектів проблеми внесли А.Б. Андрєєв, П.Ф. Каптєрєв, Л.І. Рувінський, А.І. Кочетов, В.К. Кирилов та ін. Із сучасних зарубіжних педагогів і психологів, які займалися проблемою саморозвитку слід відзначити Г. Крайг, Д. Майерса, М. Кле, Ф. Раїса, Е. Еріксона, Р. Бернса, К. Роджерса, X. Рашмідта та ін.

Незважаючи на різнобічність охоплення багатьох питань, слід зазначити, що проблема саморозвитку особистості учня у підлітковому віці залишається відкритою для теоретичного осмислення і експериментального вивчення.

Мета роботи полягає у дослідженні педагогічних умов організації саморозвитку особистості підлітка.

Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

– визначити поняття та особливості саморозвитку особистості;

– уточнити наукове уявлення про підлітка як суб'єкта саморозвитку;

– дослідити педагогічні технології, орієнтовані на саморозвиток особистості підліткового віку;

– проаналізувати особливості психолого-педагогічної допомоги підліткам у процесі саморозвитку їх особистості;

– дослідити організацію та педагогічне управління процесом самовиховання підлітків.

Методи дослідження: вивчення та аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження, аналіз, синтез, конкретизація, теоретичне узагальнення.

Об’єкт дослідження – саморозвиток особистості як психолого-педагогічна категорія.

Предмет дослідження – педагогічні умови саморозвитку особистості у підлітковому віці.

Практичне значущість дослідження. Результати проведеного дослідження можуть бути використані студентами педагогічних спеціальностей на семінарських заняттях у курсі педагогіки, у спецкурсах, присвячених проблемам розвитку особистості учнів у підлітковому віці.

Саморозвиток особистості підліткового віку як психолого-педагогічна проблема

Саморозвиток особистості: поняття та особливості

Проблема саморозвитку особистості займає провідне місце в педагогіці та психології. З давніх часів науковці приділяли належну увагу опрацюванню цієї теми. Важливість та вагомість саморозвитку у своїх роботах обґрунтовували видатні філософи: Аристотель, Гесіод, Платон, Демокріт, Гегель, І. Кант, Г. Сковорода, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, П. Юркевич; педагоги: Я. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, А. Дістервег, К. Ушинський С. Русова, П. Каптєрєв та ін.

Тривалий час «саморозвиток» ототожнювали з поняттям «саморух», уведеним Гегелем. У першій половині ХХ століття у зв’язку з кардинальною зміною розуміння місця людини у суспільстві, баченням її нової ролі дослідження набувають нового значення. Суттєвий внесок у розвиток проблеми зробили психологи-гуманісти. З’являються теорії особистості, проголошується віра в людину, особистість починає сприйматися як суб’єкт власної діяльності, володар своєї долі.

Проблема «саморозвитку» привертає увагу багатьох науковців і набуває широкого опрацювання в роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва,

С.Л. Рубінштейна, А. Маслоу, К. Роджерса, В.І. Слободчикова, Г.А. Цукерман, Б.М. Мастерова, П.Ф. Каптєрєва, Л.М. Кулікової, В.Г. Маралова, Т.В. Тихонової, Л.І. Зязюн, Г.К. Селевко, В.І. Андрєєва і т.д.

Незважаючи на значні напрацювання та актуальність даного питання, єдиного розуміння проблеми все ж таки не існує. Так, наприклад, сучасні словники з педагогіки, психології та філософії, за невеликим винятком, пропонують визначення таких термінів, як самоактуалізація, самодетермінація, самоконтроль, самонавчальні системи, самоосвіта, самооцінка, самопізнання, самопрезентація, самосвідомість, самореалізація, самоспостереження, самостійність і т.д., але при цьому не містять такого поняття, як «саморозвиток».

Це говорить про розрізненість наукових підходів, відсутність сталого визначення терміна «саморозвиток» і єдиного розуміння цього феномена.

Саморозвиток розуміють як потребу (нужду) та енергетично інформаційну якість (С.Д. Максименко); саморух, розвиток дитини внаслідок дії внутрішніх протиріч (Г.С. Костюк), суб’єктну активність людини, що проявляється через пізнання, перетворення і розвиток її зовнішнього і внутрішнього світів (В.О. Татенко); процес становлення, в якому людина бере на себе відповідальність за своє життя, свій життєвий шлях (Т.М. Титаренко); творчість, спрямовану на власну особистість (Б.М. Мастеров); свідоме, навмисне перетворення Я реального у напрямку Я ідеального (Г.О. Цукерман); здатність виходити за межі наявних форм буття та власних меж (С.Д. Дерябо); перетворення людиною змістовних та функціональних структур своєї психіки (В. Данченко).

П.Ф. Каптєрєв, наприклад, вважає, що процес саморозвитку – це справжній, неспотворений педагогічний процес. В.П.Вєрєтєнніков

педагогічний процес саморозвитку розглядає і як механізм самопізнання, самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізації, і як послідовність етапів, кожен з яких визначається якісною зміною як окремих характеристик, так і особи в цілому.